«Думали, що можна порахувати на пальцях двох рук». Чи справді в Україні до сотні олігархів?

Заява секретаря Рада Національної безпеки та оборони Олексія Данілова, що в Україні під ознаку «олігарха» можуть підпадати близько 86 осіб, була новиною для багатьох насамперед кількістю. Якщо раніше в громадській думці і серед політиків прийнято було вважати що олігархів можна перерахувати «на пальцях двох рук», то нині ця цифра може бути значно помножена. Вочевидь, до олігархів можуть бути зараховані і крупні бізнесмени регіонального рівня, яких не дуже-то й знають на загальнонаціональному рівні. Між тим ситуацію підігріває те, що Україна має активно впроваджувати Закон про боротьбу з олігархами, що є однією з умов ЄС для утримання недавно здобутого статусу країни-кандидата на членство в Євросоюзі.

Закон про боротьбу з олігархами (повна назва – «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» вступив у дію 7 травня цього року.

Нині РНБО працює над Реєстром олігархів, який, як очікується, може бути фіналізований незабаром.

І днями секретар РНБО Олексій Данілов заявив, що наразі під ознаки, визначені Законом про олігархів, підпадають близько 86 осіб. Хто саме – секретар РНБ не озвучив, а сама заява пролунала на нараді щодо стану виконання цього закону і в зустрічі брали участь прем’єр і чільні урядовці та керівники силових структур.

«Я сам здивувався насправді. На ток-шоу перед початком війни називалась цифра 12 чи 13 людей. І тоді говорили, що це ми будемо робити реєстр за великі гроші для 12 людей. А виявляється, що їх 86! Звідки вони взялись ці 86 – не знаю. Але в законі є комбінація факторів, щоб людину вважали олігархом. Тому, можливо, за співпадінням цих факторів цих людей стало більше», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Андрій Боровик, виконавчий директор Transparency International Україна.

Геннадій Друзенко, правник і політичний оглядач, теж здивований кількості потенційних олігархів.

«Олігархи» в первісному сенсі – це «влада небагатьох». А от 86 – це вже багатьох! Відповідно, якщо у нас 86 олігархів – то ми або дуже багата країна, або в РНБО з арифметикою є проблеми. Класичні пострадянські олігархи – ну, їх справді на пальцях двох рук можна порахувати в Україні, а 86 – це швидше бажання рештки незалежної преси прибрати до рук», – каже Друзенко в інтерв’ю, маючи на увазі медіа-активи бізнесменів, які «скинути» буде найлегше або передати державі в умовах, коли медіа є дотаційними і витратними.

А Ярослав Юрчишин, депутат парламенту, перший заступник голови Комітету з питань антикорупційної політики, в інтерв’ю зазначив: «Чесно кажучи, поки немає Реєстру, будь-які цифри варто ділити на кілька порядків. Аналогічна ситуація, я думаю, буде і з числом, яке назвав Данілов. Поки немає Реєстру олігархів ідуть неофіційні торги».

Рішенням РНБО від 29 червня, введеним у дію відповідним указом президента, затверджено положення про Реєстр осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів), порядок його формування і ведення.

До Реєстру не будуть вноситись відомості, які містять державну таємницю та службову інформацію, а відомості про олігархів, що вносяться до Реєстру, не можуть бути визнані конфіденційними. Тобто Реєстр буде прозорим і відкритим. Також, як очікується, Реєстр буде створюватись і вводитись в дію поступово, поетапно, «відповідно до пріоритетності завдань і доступності ресурсів», як було роз’яснено.

Отже, до олігархів можуть зарахувати бізнесмена, який відповідає трьом із чотирьох критеріїв:

• значний вплив на ЗМІ;
• активна участь у політичному житті;
• має бути кінцевим бенефіціарним власником суб’єкта господарювання, який займає монопольне становище на ринку та протягом року поспіль підтримувати або посилювати таке становище;
• має підтверджену вартість активів (та суб’єктів господарювання, бенефіціаром яких вона є) більш ніж 2 мільярди 270 мільйонів гривень.

Щодо останнього, фінансового, аспекту – то раніше був у громадській свідомості підхід, що олігархом може бути лише доларовий мільярдер, а таких в Україні й справді небагато.

Але закон визначив фінансову сторону по-іншому. На момент його ухвалення олігархом могла бути людина зі статками в 100 мільйонів доларів, потім на момент введення в дії Реєстру планка опустилась (через курс гривні) до 80 мільйонів доларів.

А нове «просідання» гривні опускає «олігархічну планку» до 60 мільйонів доларів, потенційно розширюючи коло тих бізнесменів, які можуть потрапити в олігархічний Реєстр, адже це вже рівень доларових мульти-мультимільйонерів, яких в Україні немало.

«Реєстр, наскільки мені відомо, ще не запущений. От якби опублікували таблицю – відповідно до яких даних, на основі яких критеріїв от саме ці 86 людей можуть вважатися олігархами. Ось, наприклад, якийсь там 85-й номер. Людина може й не знати, що відповідає якимось критеріям, ніколи не думала про себе як про олігарха і не вивіряла з юристами, чи підпадає під це означення «олігарх» чи ні», – каже в інтерв’ю Боровик.

«Як зробити так, щоб не порушувались права людини і це не було якимись політичними розборками – треба дивитись на критерії. Можливо, критерії занадто слабкі і виникає така велика кількість людей, які можуть підпадати під це поняття (олігарха)», – додає антикорупціонер із Transparency International Україна.

Також співрозмовники Радіо Свобода вказують, що, вочевидь, цифра в майже 90 осіб – це вже не лише загальнонаціональний, «київський» рівень, але і рівень регіональний.

«Якщо йдеться про кілька десятків – до сотні людей – то це точно не лише національний рівень. Бо ті критерії, які висуває Закон про олігархів, то там, за даними журналістів-розслідувачів, могло потрапити максимум до двох десятків осіб. А якщо мова про більшу кількість – то це вже справді виходять і на регіональний рівень», – каже в інтерв’ю народний депутат Ярослав Юрчишин.

Кореспонденти Радіо Свобода в Дніпрі, Одесі, Харкові та Львові склали загальну картину щодо впливових підприємців на місцях. І справді – в провідних обласних центрах досить значна кількість людей, які є доволі заможними, беруть участь в політичному житті, спонсоруючи або маючи фракції в міських або обласних радах, мають регіональні ЗМІ. Навіть в певних секторах економіки вони є монополістами – радше, щоправда, на місцевому рівні.

«Мабуть, це з регіональним рівнем, бо ми, сидячи в Києві, дивимось в основному на те, що відбувається на національному рівні. Але ж багато регіональних каналів належать не лише, умовно, «пінчукам» і «коломойським», – пояснює Андрій Боровик.

«Ми частіше говоримо про мільярдерів. Але ми рідко говоримо про мультимільйонерів – таких, як Льовочкін, наприклад, який не був у бізнесі, але він мультимільйонер і до нього у мене більше питань. Ми якось менше дивимось на тих, хто менші. А вплив на політику на регіональному рівні – це теж є вплив на політику», – додає Боровик.

Ще до публікації Реєстру великого резонансу – не дивлячись на війну – набула новина про передачу активів (ліцензій і частот) медіа-групи «Україна» Рінатом Ахметовим державі. Паралельно депутатський мандат склав впливовий підприємець і бізнес-партнер Ахметова Вадим Новинський. Відтак – суто формально – Ахметов відмінусував два олігархічних критерії з чотирьох.

Так само ще раніше Петро Порошенко передав акції телеканалів «Прямий» та «5 Канал» журналістам, створивши медіа-холдінг «Вільні медіа». Також він переписав основний бізнес на сина і таким чином теж відняв принаймні дві критерії з чотирьох.

Також варто звернути увагу і на інформацію про нібито позбавлення українського громадянства Ігоря Коломойського, Вадима Рабіновича та Геннадія Корбана. Були припущення в соцмережах, що таким чином вони вже не потраплять в Реєстр олігархів, бо не будуть мати українських паспортів. Але секретар РНБО Олексій Данілов пояснив, що олігархом в Україні може бути визнаний і громадянин іноземної держави.

Треба зауважити, що партнери України давно вимагають обмежити вплив олігархів в Україні. Впровадження антиолігархічного закону ЄС вніс навіть до списку з семи вимог аби в Україні до кінця року не відібрали отриманий недавно статус країни-кандидата.

«У багатьох в Україні цей пункт викликав подив, адже існує (хибний) стереотип, що антиолігархічний закон не має підтримки на Заході. Це не так. У ЄС його підтримували від початку. І, як виявилося, підтримка настільки висока, що він – після переговорів Урсули фон дер Ляєн та Володимира Зеленського – потрапив навіть у список умов для кандидатства», – писало в червні інтернет-видання «Європейська правда».

«А щоби чинна влада не сприйняла це як карт-бланш для довільної «розолігархізації», Єврокомісія записала запобіжник: закон має пройти експертизу Венеційської комісії і, за потреби, бути відповідно змінений. До Венеційської комісії цей документ передали минулої осені, дата висновку наразі не визначена. Хоча є шанс, що «Венеційка» розкритикує його вщент», – зауважило видання.

Відтак, тут непростий шлях – щоб, з одного боку, і закон виконати і таки обмежити вплив олігархів на політику і економіку, а з іншого боку – щоб не порушувати права людини і не полювати на «олігархічних відьом».

Ярослав Юрчишин, перший заступник голови Комітету з питань антикорупційної політики, вважає конче необхідним врахувати майбутні рекомендації Венеційської комісії і лише після цього укласти прозорий Реєстр з чіткою аргументацією. А люди, які потраплять до цього Реєстру, повинні мати законне право оскаржити потрапляння і відповідно пройти судову процедуру виключення з Реєстру за відсутності підстав.

«Тому ми максимально зацікавлені, щоб привести це до цивілізованих стандартів і тут важливі будуть рекомендації Венеційської комісії, оскільки прецеденту такого закону насправді і не було. А другий пункт – це почати виконувати закон. Бо поки він висить як «Дамоклів меч», то будь-кого, хто має бізнес зв’язки з політикою і медіа-активність, можна спробувати зарахувати до олігархів – чи то законно, чи незаконно – і відповідно пробувати спливати на них тими чи іншими методами», – каже Юрчишин в інтерв’ю Радіо Свобода.

Депутат додає: «Власне, саме публічне втілення закону і дасть відповіді на багато питань – чому його так довго не виконують. Бо як рушниця, яка ще має вистрілити, – цей закон вигідніший владі, аніж втілений у життя».