Не HIMARS єдиними: які важелі примусу Росії-агресора до миру?

(Рубрика «Точка зору»)

Світовий порядок формується через взаємодію держав та урядів. Міжнародні організації, договори, альянси і партнерства – все це продукт діяльності саме державних структур. Однак в сучасній геополітиці не менш важливу роль відіграють і корпорації – як державні, так і приватні.

З часів заснування Ордену тамплієрів – чи не першої глобальної корпорації – вони стали і інструментом, і мірилом ефективності державної політики.

Британська Ост-Індійська компанія в часи розквіту досить успішно виконувала функції влади в Індії та Китаї, мала навіть власні армію і флот (допоки не увійшла у конфлікт з державою), а транснаціональна діяльність Apple або Tesla за своїм глобальним впливом виходить далеко за межі звичайної «ділової» присутності за кордоном.

Підла війна, яку Росія розв’язала проти України, також має «корпоративний» аспект. Він міститься:

• у царині економічного тиску на агресора через санкції;
• закликів до міжнародного бізнесу вийти з ринку Росії,
• припинити створення на території країни-терориста доданої вартості та робочих місць.

Цілком зрозуміло, що корпорації завжди прагнуть нарощувати прибуток, – у цьому полягає сенс їхнього існування.

Держави теж у цьому зацікавлені, але для них існує поняття політичної доцільності, майже невідоме приватному бізнесу.

Держави під автократичним режимом невтомно стежать за тим, щоб корпорації не зазіхали на встановлений політичний курс, незалежно від форми власності та механізмів управління бізнесом, демократичні країни намагаються регулювати сферу національних інтересів законами або підзаконними актами.

Приватні корпорації, своєю чергою, часто не бажають оперувати в рамках «політичних інтересів» держав, вони прагнуть їх обійти, або змінити, наприклад, наполягаючи на скасуванні санкцій. Саме тому бізнесмени нечасто стають успішними державними діячами: вони мислять категоріями прибутку, а держава – категоріями влади, тобто політичної доцільності.

Для корпорації вихід з цікавого ринку означає втрату інвестицій, прибутку, програш конкуренту. Для держави – це інвестиція у демократизацію агресора, примушення його до миру, після настання якого корпорації повернуть втрачене. Питання в тому, як корпорації у цьому переконати.

Бізнес з країною-агросором, що чинить воєнні злочини

Шість місяців війни засвідчили, що якщо режим санкцій проти Росії діє, і досить ефективно, то проблема з виходом приватних компаній і корпорацій, які не підпадають під санкції, з ринку агресора залишається актуальною.

За даними Moral Rating Agency – аналітичної структури з офісами у Лондоні і Нью-Йорку, заснованої спеціалістами у сфері злиття та поглинання, станом на 24 лютого у Росії працювало 122 з 200 найбільших світових корпорацій.

Станом на 25 серпня:

• лише 34 з них відкрито засудили агресію проти України і вийшли з ринку РФ;
• решта 88 корпорацій припинили або скоротили ділову активність, пояснюючи такий крок «логістичними проблемами» (32 компанії),
• або взагалі уникли будь-яких публічних заяв (таких 43, і 35 з них залишилися працювати в Росії)
• тільки 8 вийшли повністю або частково.

Серед тих, хто залишився, абсолютна більшість – китайські, але є і американські, і європейські, і японські. Компанії з «демократичного» табору засуджують агресію проти України, проте продовжують бізнес з Росію, наприклад, імпортуючи добрива, нафту та (або) газ.

Що стримує – на прикладі Японії

Звичайно, у кожному випадку продовження економічної активності з РФ є свої пояснення.

Наприклад, за даними японської статистики, експорт з Хоккайдо до Росії за шість місяців поточного року збільшився майже втричі, імпорт – на 60%. Абсолютна частина у збільшенні експорту – це вживані автомобілі, які не підпадають під санкції. Неймовірний інтерес росіян до вживаних японських автомобілів якраз і пояснюється припиненням поставок нових авто з Європи і неспроможністю власного російського автопрому випускати нові автомобілі в умовах санкцій.

Імпорт до Японії – це, значною мірою, морепродукти та енергоносії, залежність від яких японські споживачі поки що не можуть подолати.

Дискусії з представниками компаній, а також з урядовими чинниками, які могли б на них впливати з приводу припинення ділової активності з Росією, мають одне стандартне пояснення.

За їхніми словами, тотальне порушення логістичних маршрутів постачання важливої сировини та енергоресурсів, яке відбувалося протягом двох років світової пандемії ковіду, вже призвели до відчутного, якщо не сказати катастрофічного зростання цін на товари і послуги для населення.

З початком агресії Росії введені «сімкою» та ЕС санкції призвели не тільки до тиску на РФ, але і до загострення ситуації у країнах, які підтримують Україну.

Кроки, які вживаються у напрямку виправлення негативних тенденцій, такі, наприклад, як обмеження цін на російську нафту, пошук альтернативних джерел постачання зрідженого газу чи запуск атомних і вугільних електростанцій, які протягом декількох років стояли законсервованими – принесуть результати, але у середньостроковій перспективі.

Так само існує впевненість, що повне припинення торгівлі з Росією буде контрпродуктивним.

Наводиться приклад продовження багатомільярдної торгівлі компаній США і ЄС з Китаєм, хоча політичний рівень міждержавних відносин щонайменше конфронтаційний.

Будь-яка окрема корпорація, незалежно від ринкової вартості чи країни реєстрації, не бачить всієї картини геополітичних процесів.

Саме тому важливо продовжувати діалог з урядовими чинниками, і це одне з непростих завдань. Санкції працюють, і про це досить переконливо свідчить об’єктивний аналіз економічної ситуації в Росії.

Очевидним є прагнення демократичного світу зробити процес примушення агресора до миру керованим. На сьогодні це чи не найскладніше завдання геополітики.

Сергій Корсунський – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода