«Наш 1 постріл арти – на 20 їхніх». Як 28-а бригада ЗСУ та ТРО звільняли Херсонщину

Звільнені Олександрівку і Станіслав Херсонської області російська армія обстрілює дотепер. Б’ють з «Градів» із окупованої Кінбурнської коси. Інтенсивні бої за Олександрівку, розташовану на Дніпровському лимані, відбувалися у березні й квітні. 28-ій бригаді ЗСУ протистояли вишколені й добре озброєні підрозділи російської армії.

Як бійці 28-ї бригади ЗСУ виходили з оточення в Олександрівці

Нагадування про жорстокі бої за село – спалена техніка вздовж дороги на в’їзді в Олександрівку.

Ці знищені БМП і танки належали 28-й бригаді ЗСУ – підтверджують українські військові. Бійці 28-ї бригади штурмували позиції окупантів і зазнавали втрат.

«Так, 28-а – наші герої», – каже староста Олександрівки Наталя Каменецька. Вона жила в селі до кінця березня і бої за населений пункт бачила на власні очі.

«Оборону нашого населеного пункту тримала 28-а бригада Лицарів Зимового Походу. Це для мене наймужніші хлопці, чесно. Тримали вони оборону навіть, перебуваючи у повному оточенні. Залишалися в оточенні в будівлі школи. І виходили. Їм допомагав наш місцевий хлопець. Із партизан. Мабуть поки що не маю права називати ім’я. Він допомагав їм виходити з повного оточення. Їх було 14 чоловік. Із них троє було 300-х, і під прикриттям Іноземного легіону вони вийшли з оточення», – розповідає Наталя Каменецька.

Вперше про важкі бої за Олександрівку на Херсонщині ми дізналися ще у червні від командира стрілецького батальйону 28-ї бригади Сергія Ткачука. І тоді він теж згадував про побратимів в оточенні.

«Два підрозділи перебували в оточенні в Олександрівці. Командування бригади поставило завдання зайти морем, залишити зброю та вивезти поранених», – пригадував у червні Сергій Ткачук.

Відомо, що Ткачук та його бійці виходили з Олександрівки Дніпровським лиманом, під обстрілом.

«Та операція з висадки та завантаження поранених була не більше 15-и хвилин. Великий шторм був і хвилі йшли на берег, тому важко було вийти. І орки почули звук мотора, який розривався, бо човен був реально переповнений. Вода навколо. Орки відкрили стрільбу з БМП», – розповідав влітку Сергій Ткачук.

Танкові атаки окупантів і вуличні бої в Олександрівці

В березні російські військові обстрілювали Олександрівку з танків. Гатили по школі, яку утримували бійці ЗСУ, і дитсадку, в якому переховувались місцеві жителі.

Били по вежах зв’язку, водонапірних баштах та інших комунальних будівлях. Тоді ж тривали вуличні бої за село.

«Наші заходили з того боку. А ці козли з іншого боку. І вони лупили в напрямку по нашим. Де наша хата, туди, в той бік, бо наші звідти заходили.

Виходить, що люди бігли до школи, ближче до центру, щоб тут заховатися у підвалах. Наші попередили хлопців, що треба тікати. Ну, і так, ті звідти заходили колоною кожен день. Наші з іншого боку, і ось так», – розповідає жителька Олександрівки Марія Часник.

Після 17-го квітня російські військові повністю зайняли Олександрівку. Утримували її допоки ЗСУ не звільнили Херсон 10-го листопада.

Як 206-й батальйон ТРО і 28-а бригада звільняли Олександрівку

Кримчанин Сергій Костинський у складі 206-го батальйону ТРО брав участь у боях за Олександрівку, із серпня воював «на нулі». На одних позиціях із бійцями 28-ї бригади ЗСУ.

«У чому проблема була цієї всієї ділянки від Снігурівки до Олександрівки, яку дуже важко було пробити? В тому, що в першу чергу це висококваліфіковані підрозділи ворога. Це десантно-штурмові війська. Це гвардійські. Гвардійська бригада артилерії», – розповідає Сергій Костинський.

На цій ділянці фронту, і в Олександрівці, зокрема, російські військові мали істотну перевагу в боєприпасах.

«Працювали в цілому, я хочу сказати, доволі професійно. І з безлімітним боєкомплектом. Так, скільки вони стріляли, ми з нашого боку не стріляли ніколи. Ніколи. І на одному етапі, найважчому, це було 1 до 20. Тобто наш 1 постріл арти на 20 їхніх. А потім ситуація покращилася – 1 до 8.

Але я був свідком учасником ситуації, коли годину – півтори години тебе накривали мінометами, але не було відповіді», – пригадує Сергій Костинський.

Підрозділам ЗСУ під Олександрівкою бракувало техніки. Окупанти, навпаки, були озброєні модернізованими зразками.

«Вражаюча перевага в техніці. Вражаюча перевага. Величезна перевага в танках, БМП. Більш модерних БМП, більш модерних танках, більша кількість стволів.

І я хочу сказати, якщо говорити про змагання піхота на піхоту, то українці надзвичайно потужні. Потужні! І я хочу, щоб ніхто не має сумніватися в тому, що українські воїни кращі воїни, ніж росіяни», – розповідає Сергій Костинський.

Російські підрозділи регулярно отримували підкріплення у живій силі. Резерви могли прибувати до Олександрівки з на той час окупованого Херсону та з Криму. Шляхами від Армянська та околиць, де й зараз розташовані російські військові, до Олександрівки 175 кілометрів.

Воєнні злочини в Олександрівці

Після важких боїв у Олександрівці досі небезпечно. Село розміноване лише частково. На мосту, єдиному в’їзді до населеного пункту з боку Миколаєва, 5 чи 6 розстріляних цивільних машин.

«Розстріл цивільних машин почався 31-го березня. Заїжджали сюди, наскільки нам відомо, волонтери, які хотіли нам довезти нам гуманітарну допомогу і цивільні, які намагалися забрати або своїх родичів або потрапити або можливо додому або в Херсон.

Першим вони розстріляли автомобіль. Далі утворився затор і, відповідно, вони, ну, просто розстрілювали. Кількість загиблих нам наразі досі не відома. Навіть були іноземні журналісти», – розповідає староста Олександрівки Наталя Каменецька.

За інформацією старости, від березня і до звільнення Олександрівки, загинув 21 житель села. Ще четверо вважаються зниклими безвісти. За підрахунками Наталії, після 10-го листопада до села повернулися 150 осіб. І це попри відсутність даху над головою та інших зручностей. Нині в Олександрівці немає електрики та води.

Село повністю газифіковане, але газу також немає. Ремонтні бригади сюди поки не приїжджали. Староста села каже, що поки все тримається тільки на волонтерах.