Чи виграє Китай від нестабільності на Близькому Сході?

Ракетний обстріл стратегічної авіабази на півночі Ізраїлю, здійснений з Лівану «Хізболлою», є останньою в низці подій на Близькому Сході, які, на думку аналітиків, можуть посилити позиції Китаю в регіоні та створити для нього нові можливості для розширення свого впливу.

Теракт 6 січня доповнюється іншим посиленням насильства – від нападів підтримуваних Іраном єменських хуситів на комерційні судна в Червоному морі, ударів, пов’язаних з Тегераном, груп по базах США в Іраку, смертоносного підриву на півдні Ірану, відповідальність за який взяла «Ісламська держава», та триваюча війна в Газі.

Всі ці події підкреслюють зростання нестабільності, яка може підірвати зусилля США та їхніх союзників щодо запобігання регіональній ескалації на Близькому Сході.

З огляду на цю змінну обстановку, спостерігачі вказують на потенційні дипломатичні та політичні можливості для Китаю – від відволікання американської уваги від Індо-Тихоокеанського регіону до можливості продемонструвати своє дипломатичне лідерство – адже вплив Китаю на Близькому Сході різко зріс в останнє десятиліття.

Широкомасштабна гуманітарна криза та зростання кількості жертв серед цивільного населення в Газі внаслідок ударів Ізраїлю, здійснених 7 жовтня у відповідь на атаку угруповання «Хамас», що визнане терористичним у США та ЄС, у результаті якої загинули приблизно 1200 людей, стали можливістю Китаю звинуватити у бойових діях політику США на Близькому Сході.

У міжнародних органах, таких, як ООН, Пекін націлився на Вашингтон і звинуватив його в подвійних стандартах у рамках, на думку експертів, кампанії, спрямованої не лише на посилення свого впливу на Близькому Сході, але й на всьому Глобальному Півдні.

Але наскільки великий вплив Пекін насправді має на Близькому Сході і наскільки добре позиціонує Китай свій вплив для досягнення своїх цілей у регіоні та за його межами?

Китай зайняв обережну позицію щодо війни Ізраїлю та «Хамасу», у якій він намагався протиставити себе США як такого, що виступає проти іноземного втручання, та є нейтральним у конфлікті. Але Пекін прямо не засуджував «Хамас» і дедалі більше критикував Ізраїль, посиливши свою інформаційну кампанію в Газі.

Наразі Пекіну вдалося трансформувати цю позицію в певні дипломатичні досягнення.

20 листопада міністр закордонних справ Китаю Ван Ї привітав арабських та інших мусульманських міністрів у Пекіні на конференції в рамках дипломатичного поштовху до припинення війни в Секторі Гази, що, на думку експертів, спрямоване на використання очевидних прогалин у політиці Заходу.

«Китай є хорошим другом і братом арабських та ісламських країн, – сказав Ван. – Ми завжди твердо захищали законні права та інтереси арабських [та] ісламських країн і завжди твердо підтримували справедливу справу палестинського народу».

Під час інших криз у регіоні Пекін так само намагався змалювати себе на стороні миру, переслідуючи власні інтереси.

МЗС Китаю швидко засудило подвійний вибух в Ірані 3 січня, в результаті якого загинули десятки людей, але не прокоментувало атаки в Іраку на американські бази, здійснені підтримуваними Іраном групами ополченців.

Пекін розпливчасто говорив про ракетні обстріли північного Ізраїлю «Хізболлою» та вбивство в Бейруті чільного члена «Хамасу», в якому звинуватили Ізраїль, нечітко закликаючи до заспокоєння напруженості, прямо не згадуючи жодної групи поіменно.

Підходячи до нападів хуситів на комерційне судноплавство в Червоному морі, Китай окреслив дещо інший курс.

Судно під прапором Гонконгу зазнало нападу хуситів в грудні, і Cosco, китайський державний судноплавний гігант, який володіє майже 11-відсотковою часткою торговельного ринку, призупинив судноплавство до Ізраїлю через Червоне море 8 січня.

Деякі китайські аналітики, такі, як Цзян Ліменг з Китайського інституту міжнародних відносин (CICIR), який пов’язаний з Міністерством державної безпеки країни, попередили, що проблеми Червоного моря можуть зашкодити інтересам Китаю через підвищення цін на енергоносії, стримування світової торгівлі та сприяння ширшій нестабільності на Близькому Сході. Але інші китайські експерти розглядають атаки як можливість.

У відео, опублікованому наприкінці грудня на Douyin, домашньому китайському дочірньому застосунку платформи соціальних мереж TikTok, Сяо Юньхуа, професор Університету національної оборони Народно-визвольної армії, стверджував, що хусити «ненавмисно зробили Китаю велику послугу», оскільки задихнулися судноплавні шляхи, а це, ймовірно, призведе до збільшення використання побудованих Китаєм і підтримуваних ним залізниць для сухопутної торгівлі між Китаєм і Європою.

«Хусити опосередковано сприяли переміщенню транспорту з моря на сушу, підриваючи морську перевагу США та просуваючи міжнародну стратегію [Пекіна] глобальної багатополярності», – сказав Сяо.

Китай заявив про себе як про нейтрального геополітичного гравця на Близькому Сході і в останні роки зміцнив свою позицію серед таких регіональних гравців, як Іран і Саудівська Аравія.

Енергетика, особливо нафта, лежить в основі більшої частини нещодавніх заходів Пекіну.

Китай є найбільшим у світі покупцем нафти з Саудівської Аравії – другого за величиною виробника у світі після США – і половина імпорту нафти Китаєм і трохи більше однієї третини всієї нафти, що спалюється в Китаї, надходить із Перської затоки, за даними глобальної консалтингової компанії Kpler.

За інформацією Kpler, за останні два роки Китай також більш ніж потроїв імпорт іранської нафти.

У 2021 році Китай також пообіцяв Ірану інвестувати в країну приблизно 400 мільярдів доларів в обмін на поставки нафти та палива, хоча санкції Заходу проти Тегерану завадили Пекіну виконати умови цієї широкої угоди.

У червні 2023 року Китай підвищив свої відносини з палестинською владою до рівня «стратегічного партнерства» – другого за значенням рівня дипломатичних відносин Пекіну, і лідер Китаю Сі Цзіньпін запропонував пропозицію з трьох пунктів щодо шляху до рішення про створення двох держав, щоб досягти «справедливого і тривалого вирішення палестинського питання».

У березні 2023 року Пекін також уклав угоду про допомогу Ірану та Саудівській Аравії у відновленні відносин, що допомогло зміцнити позиції Китаю як миротворця в регіоні.

Аналітики кажуть, що після початку війни в Секторі Гази зросли сподівання на те, що Китай відіграватиме більшу дипломатичну роль, але Пекін поки що не виправдав цих сподівань.

Фан Хонгда, професор з питань Близького Сходу в Шанхайському університеті міжнародних досліджень і відомий дослідник цього регіону, написав у листопаді, що Пекін може зіткнутися з численними проблемами, якщо війна Ізраїлю та «Хамасу» триватиме, а нестабільність пошириться на інші країни.

«Оскільки Пекін вже приділяє велику увагу палестинському питанню, інші країни – і особливо Близького Сходу – ретельно вивчають здатність Китаю відповісти на війну між Газою та Ізраїлем, – написав він. – Це, очевидно, є викликом і для Китаю».

З тих пір це попередження здійснилося. Посередницькі зусилля Китаю значною мірою скоротилися після його листопадової конференції, а представник Китаю на Близькому Сході Чжай Цзюнь тримався тихо після свого єдиного візиту в регіон у жовтні.

Війна в Газі також сильно зашкодила відносинам Пекіну з Ізраїлем, який раніше ставав все більш близьким партнером на Близькому Сході і де китайські компанії інвестували значні кошти в передові технології та стратегічні порти в країні.

Фан також попередив, що зростаюча нестабільність суперечить інтересам Китаю, оскільки це відштовхне регіон від зосередженості на торгівлі та економічних інвестиціях і натомість все більше спрямує його на безпеку.

«[Якщо] ситуація на Близькому Сході продовжуватиме погіршуватися, лідери Близького Сходу неминуче зосередяться більше на національній безпеці, яка не є основною сферою співпраці Китаю та Близького Сходу», – написав він.

Хоча Китай показав, що він може реагувати на можливості, Фан попередив, що затягнутий конфлікт може виявити обмеженість Пекіну в довгостроковій перспективі.

У той час, як Ван розмовляв з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, щоб обговорити стабілізацію регіону, США виявилися єдиним актором, який має достатньо дипломатичного впливу для взаємодії на Близькому Сході.

Блінкен зараз у регіональному турі, який включає Йорданію, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Саудівську Аравію, Ізраїль, Західний берег, Єгипет, Туреччину та Грецію. Тим часом залишаються питання щодо того, чи хоче та чи здатний Пекін чинити тиск на Тегеран або його партнерів, щоб знизити напруженість.

«Китай мало що може зробити, щоб переконати Іран стримати ліванську «Хізболлу» від нападу на Ізраїль на півночі, а також зупинити іракські [шиїтські] збройні формування в переслідуванні американських військ і дипломатів», – написав Ахмед Абуду з «Атлантичної ради» (США).

«Навіть якби це було можливо, китайці не зійшли б зі свого шляху і не поставили б під загрозу свої відносини зі стратегічними партнерами, щоб дати Вашингтону легкий виграш», – додав він.

Ця ситуація може зрештою обернутися проти Китаю, якщо нестабільність продовжуватиме поширюватися, написав Ню Сіньчунь, директор із вивчення Близького Сходу в Інституті міжнародних відносин Китаю, яким керує MSS Китаю та який базується в Пекіні.

«Якщо Близький Схід дійсно зануриться в повномасштабний хаос, Китай як найбільший торговельний партнер регіону і найбільший покупець близькосхідної нафти виявиться найбільшою жертвою», – написав він.

Ню додав, що Китай залишається єдиним постійним членом Ради безпеки ООН, який не має військової бази або військ, розміщених на Близькому Сході, і матиме менше впливу, оскільки розмова перейде до питань національної безпеки.

«Вплив [Китаю] на виникнення та масштаби криз у регіоні обмежений», – написав він.

(Оригінал публікації на сайті RFE/RL)