Псевдо-федерація, імперія навпаки: «Москва бере гроші з Тюмені і розмащує їх по всіх регіонах»

Росія переживає певну економічну турбулентність у зв’язку із переведенням економіки на воєнні рейки. Однак у своїх прогнозах щодо стабільності російської економіки аналітики розходяться: одні прогнозують початок обвалу, а інші вважають, що в економічному плані нічого катастрофічного для Росії не відбувається. Західні санкції Росія навчилася обходити, а Китай є надійним і необмеженим у ресурсах стратегічним партнером.

Проєкт Радіо Свобода Idel.Реалії спробував детально розглянути економічні процеси в Росії на четвертому році повномасштабної війни проти України у розмові із Дмитром Некрасовим, директором та провідним експертом CASE – Європейського центру аналізу і стратегій.

• Який влаштований бюджетний «федералізм» у Росії? Хто кого годує? У чому тут небезпеки?
• Який вплив на економіку Росії мають санкції Заходу, зростання податків на війну та українські удари по нафтопереробних заводах?
• Що чекає на економіку Росії після Путіна? Яким має бути той, хто прийде до влади у Росії, щоб РФ змогла уникнути економічних та соціальних потрясінь?

Міністерство економіки Російської Федерації оновило прогноз соціально-економічного розвитку на 2026-2028 роки (цей прогноз закладають в основу федерального бюджету) і переглянуло перспективи поточного, 2025 року. Прогноз щодо зростання економіки порівняно з квітнем погіршився для цього року у 2,5 рази, а для 2026-го – майже вдвічі.

Оцінка стану економіки Росії Некрасовим: коротко

• економіка Росії перебуває у стані відносної стагнації від 2014 року (стагнація – відсутність зростання чи навіть дуже повільне падіння), і це може тягнутися ще десятиліттями;
• можливість раптового катастрофічного обвалу виключити не можна, але він може бути пов’язаний тільки із якимось діями самого Кремля, але аж ніяк не з наслідками західних економічних санкцій;
• Війну такого масштабу Росія може вести фактично нескінченно.
• Державний бюджет Росії доволі міцний, але умов для зростання економіки немає.

Як пише Forbes, дефіцит бюджету Росії за дев’ять місяців 2025 року, згідно з попередньою оцінкою Мінфіну, досяг 3,78 трлн рублів, що на 4,36 трлн рублів більше, ніж за аналогічний період минулого року. Роком раніше бюджет було виконано з профіцитом.

Центр і регіони. Хто кого годує у Росії?

– Взагалі-то, більша частина Росії – це абсолютно дотаційні території, які годуються, по великому рахунку, коштом Тюмені. Ці фінансові потоки за нафту, яка видобувається у Тюмені, ідуть у Москву, бо там зосереджене управління цими потоками. Тому, власне, у самій Москві і багато чого з цих потоків, збирається.

У Росії – навіть у бідних регіонах – люди люблять говорити, що Москва все забирає. Але якщо серйозно в цьому розбиратися, то в абсолютній більшості регіонів Росії – ну, Росія – це імперія навпаки: центр утримує регіони коштом нафтових грошей.

Просто треба розуміти, де видобувається основна нафта, причому основна дешева нафта. Вона сконцентрована все-таки в дуже невеликій кількості регіонів, у Сибіру.

Але Москва забирає ці гроші за нафту з Тюмені та розмащує по всій країні, назвемо це так. У цьому суть.

Якщо взяти класичні федерації – припустімо, Німеччину чи США – і порівняти доходи по регіонах, скільки всього податків збирається на одну людину в регіоні, і порівнювати таким чином регіони, то між найбагатшим і найбіднішим штатом різниця буде меншою, ніж утричі. У Німеччині взагалі між найбагатшою та найбіднішою землею, по-моєму, 2,2 чи 2,3 раза всього за цим збором податків.

У Росії між Інгушетією та Ханти-Мансійським округом (ХМАО) різниця, по-моєму, у 300 із чимось разів за збором податків на душу населення, назвемо це так. У нас абсолютно нерівна федерація.

Якщо ми рахуємо всі податки (просто не розбиваємо на регіональні та федеральні, тобто просто рахуємо всі податки, зібрані на території, і ділимо на населення, яке проживає на цій території), то в нас виявиться, що така країна справжньою федерацією бути не може, бо надто великий розрив. Колосальний!

Тільки Татарстан у цьому плані – скоріше, виняток, тому що це дуже збалансований регіон, у нього є своя нафта. І хоч нафти, може, не так багато, і вона не така прибуткова, як нафта в Західному Сибіру, але тим не менше. І тому Татарстан, скоріше, вибивається з цього тренду.

А якщо дивитися на більшість регіонів, то там просто колосальний розрив – і дуже складно приміряти це в межах федерації, якось чесно розподіляти доходи, тому що ми або маємо залишити більшу частину країни, умовно кажучи, без шкіл і нормальних соціальних умов, якщо по-чесному розподіляти (тобто десь буде як в Африці, як на Північному Кавказі – там буде дуже бідно, а десь буде Кувейт, як у ХМАО).

В Росії все забирає центр, а потім роздає бідним, яких абсолютна більшість.

– Чи може держава бути стабільною з такою моделлю економіки, коли регіони так сильно відрізняються один від одного?

– Бачите, об’єктивно вона існує.

Ризики звісно є, але я не вірю, що сценарій дроблення Росії є і реалістичним. Усе, звичайно, може статися в історії, але все-таки я не оцінюю [такий сценарій] як найімовірніший.

Але ми ж говоримо про те, що Росія не має рис справжньої федерації. Навіть в Індії між штатами найбільша різниця зі збору доходів на людину в 10 разів. Такого, як у Росії, у федераціях [у світі], у справжніх федераціях немає ніде.

В Росії зараз диктатура, і там –[у Кремлі] мало кого хвилює, що думають регіони.

Але навіть якби політична ситуація була іншою, економічної бази для реальної самостійності в більшості регіонів немає.

Тобто треба або розривати соціально-економічний простір, або соціальні стандарти в різних регіонах будуть абсолютно різними.

Вони й так різні, але зараз дуже багато мінімумів у більшості країни просто підтримуються коштом грошей, які забирають із нафти – із Сибіру переважно.

Якщо ж це приводити до чесної федерації, то на більшій частині території рівень життя різко впаде. Тобто, в одному місці буде різкий зліт доходів, ще більша забезпеченість і шалені багатства, а в більшій частині країни – різке падіння рівня життя.

Відповідно, такі нормальні федеративні принципи дуже складно реалізовувати в такій економічній ситуації.

– Дивіться, але, наприклад, Башкортостан. Досить розвинений, досить багатий, але доходи від його ресурсів, по суті, зараз в основному йдуть повз регіональний бюджет. І таким чином цей регіон виглядає бідним, нерозвиненим. Вам не здається, що проблема в тому, як це бачать у Москві і що з цим робить російська влада?

Так і [Ресурси] із Ханти-Мансійського автономного округу (ХМАО), і з Ямало-Ненецького автономного округу теж ідуть в основному в центр. Те, що там багато збирається, – це одне; але те, що їх забирають до федерального бюджету і потім по всіх роздають, – це інше.

Це ж така спільна історія, це спільне політичне рішення, згідно з яким нафтові доходи концентруються в центрі. Щось, якісь копійки залишаються на місцях, але всі ці [кошти] концентруються в центрі, щоб потім роздати їх на всю країну.

Це спільне рішення, воно не стосується тільки Башкортостану та Татарстану.

ХМАО на цю тему міг би з набагато більшою підставою висловлюватися, тому що там масштаби цього вилучення просто непорівнянні.

Заморожені приватні капітали та відтік капіталу з Росії

– В одному з недавніх інтерв’ю ви говорили, що Заходу варто було б заохочувати російських олігархів, людей із грошима йти з Росії. Це, за вашими словами, ускладнило б роботу тій же главі Центробанку РФ Ельвірі Набіулліній, яку ви називаєте ефективним менеджером. Думаєте, російські олігархи ідейно ближчі до Заходу, і їм справді не подобається те, що відбувається в Росії?

– Почну з того, що я, скоріше, говорив не стільки про заохочення, скільки про недискримінацію. Загалом, достатньо було не вводити санкції проти російського приватного капіталу (не плутати з державним) – і відтік капіталу з країни вже був би набагато більшим, ніж зараз.

Зараз він [порівняно] з довоєнними часами знизився, причому помітно.

Якесь заохочення [з боку Заходу] теж, звичайно, було б непогано, але [насамперед] хоча б відсутність дискримінації. І це стосується не обов’язково олігархів, а, в принципі, багатих росіян.

Зараз у багатьох людей – не тільки в олігархів, у дуже багатьох у «Євроклірі» (Euroclear або Euroclear Group – бельгійська фінансова група, що надає послуги з клірингу (очищення) та розрахунків, а також зберігання й обслуговування цінних паперів (акцій, облігацій, деривативів) для міжнародних і внутрішніх ринків – «Idel.Реалії») – зависли гроші. У деяких простих росіян верхнього та середнього класу (це тисячі людей, десятки тисяч) у зв’язку з цими санкціями на Заході зависли гроші – і вони не знають, як їх звідти витягти.

Відповідно, якби не було такої ситуації, якби було простіше відкрити рахунки в західних банках (зараз це вкрай ускладнено), досить велика кількість жителів Росії воліла б зберігати свої гроші за кордоном просто з міркувань зниження ризиків.

Питання ж не в тому, до кого вони ближчі ідеологічно. Припустимо, у якийсь путінський чиновник, який повністю підтримує війну, [який має] людожерські погляди, щось підкрадає, і має якісь гроші. При всьому своєму ура-патріотизмі та підтримці війни, він, швидше за все, вважав би за краще зберігати якусь частину своїх грошей де-небудь у Швейцарії, а не в Росії – просто з міркувань уникнення ризиків (а раптом посадять, раптом ще що-небудь станеться).

Відповідно, якби не було дискримінації російського капіталу, відтік капіталу з Росії був би значно більшим, рубль був би слабшим, інфляція вищою і багато інших негативних моментів.

За великим рахунком, запровадження безлічі економічних санкцій проти приватних російських осіб – це головний подарунок Путіну, який зробив Захід і який багато в чому перекреслює більшість інших санкцій за своїм значенням.

Тому що ось ця допомога режиму Путіну за своїм масштабом співставна з рештою санкційного тиску. Захід сам замкнув російський капітал усередині Росії.

Атаки на НПЗ та дефіцит палива

– Україна почала завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах ще наприкінці 2023 року. У середині 2025-го вони вже викликали дефіцит палива по всій країні. За даними Reuters, до кінця серпня було виведено з ладу не менше 17% російських потужностей. The Economist оцінює цей показник майже у 20%. Ви згодні з цими оцінками?

– Ні, абсолютно не згоден.

– Чому?

– Я навіть знаю, як вони отримані. Можна почитати пост галузевого експерта Сергія Вакуленка, який докладно писав на цю тему.

– Так, але він критикував 37%, про які писав РБК.

– Так, він критикував цифру 37%, але і цифра 17%, і цифра 20% отримані таким же чином. Жодних даних ні в кого немає.

У тих даних щодо кінцевого виробництва, які я бачив, ніде більше 10% падіння немає. Безумовно, атаки на НПЗ завдали шкоди російській нафтопереробній індустрії. Що тут казати!

Інша розмова полягає в тому, що я б не називав їх причиною паливної кризи.

У нас ця криза була у 2019-му році та 2021-му. Тобто в усі передвоєнні роки, крім «ковідного», влітку траплялася бензинова криза. Вона була завжди. Просто вона посилилася внаслідок цих атак.

Зараз вона припиниться. Через місяць точно ми побачимо, що ніякої бензинової кризи немає. А наступного літа вона знову буде, але люди продовжать говорити, що вона є наслідком атак на НПЗ.

Звісно, це додає [шкоди] до всієї ситуації. Але причини ж кризи…

Основна причина – це просто сезонність. При цьому зараз більше людей почало їздити у відпустки машиною – зокрема через те, що аеропорти зазнають атак дронів.

Плюс, на мій погляд, у країні діє не найбільш розумна система регулювання галузі. До речі, буквально днями Путін увів мораторій на зміну демпфера.

Це досить складна тема: демпфер – це механізм компенсації російським нафтовим компаніям за продаж палива на внутрішньому ринку при зміні зовнішніх цін. Він потрібен для того, щоб компанії за будь-яких умов були зацікавлені переробляти нафту і продавати паливо всередині країни. Але сильні коливання демпфера створювали невизначеність і, по суті, демотивували російських виробників.

Багато рішень, які ухвалюються сьогодні, – це спроба відкотити назад заходи, запроваджені ще до війни.

Тоді – заради підвищення якості та екологічних стандартів – відмовлялися від використання низки компонентів у виробництві бензину та впроваджували нові вимоги – в основному у 2015-2017-2019 роках. Зараз багато з цих норм скасовують. Демпфер, як відомо, заморозили – це теж має дати додаткові обсяги палива на ринок.

Це і є основні фактори; принаймні, на даний момент.

Звичайно, не можна виключати, що інтенсивність атак зросте настільки, що відразу вийдуть із ладу 20–30% переробних потужностей.

Але якщо дивитися на середньомісячні показники, то поки що спостерігається зниження приблизно на 10%. Взимку це навряд чи спричинить кризу, а ось до наступного літа дефіцит, швидше за все, знову дасть про себе знати.

Все-таки те, що ми бачимо зараз, було в дуже обмеженій кількості регіонів; і більше це було пов’язано навіть не з регіонами, а з типом заправок.

Тобто ще одним фактором того, що відбувається зараз, було те, що вертикально інтегровані великі компанії вирішили скористатися цією ситуацією і вижити з ринку своїх конкурентів меншого розміру. Відповідно, там теж не було якогось бензину. Його не було очевидно в Криму, не було на Далекому Сході, це зрозуміло – там, де були логістичні проблеми.

У всьому іншому, скажімо так, якогось глобального дефіциту бензину по країні не спостерігається. Те, що ми бачимо в новинах, і те, що є насправді, – це дві трошки різні реальності.

Особливо наша опозиційна, проукраїнська інформаційна бульбашка – вона просто переповнена якимись фразами про дефіцит, притому що в переважній більшості регіонів ніякого дефіциту не спостерігається від слова зовсім. Є зростання цін і є відсутність бензину на деяких заправках, тобто не вертикально інтегрованих.

Без російських енергоресурсів

– Захід поступово намагається скоротити свою залежність від російських енергоресурсів і домовляється з альтернативними експортерами. Чи може це призвести до того, що світовий ринок адаптується і навчиться жити без російських ресурсів?

– Сам Захід фактично вже не купує нічого російського.

Є там Угорщина та Словаччина; не знаю, чи вважати Туреччину Заходом, але є там різна контрабанда, коли нафту переливають.

У всьому іншому Захід і так не купує російську нафту.

Те, що замість російської Європа стала купувати нафту із затоки, а Індія замість нафти із затоки стала купувати російську – таке заміщення можливе.

Заміщення в принципі Росії теж можливе, просто це питання цін.

За поточних цін точно ніяк неможливо. Якщо навіть просто прибрати пару мільйонів барелів російського експорту з ринку, ціни різко зростуть. Тому російський бюджет, швидше за все, нічого не втратить, тобто коштом зростання цін компенсує втрати в експорті. Якщо прибрати весь російський нафтовий експорт… в моменті це просто неможливо.

У 1973 році, під час піку нафтової кризи, світовий нафтовидобуток скорочувався на 4,5%. Коли кіньми тягали машини на заправці. А на Росію припадає 10% світового нафтовидобутку. Зрозуміло, що щось споживається всередині країни, але в будь-якому разі 7% світового нафтовидобутку – це російський експорт. Прибрати його в моменті неможливо.

Тут же треба не з цього починати. Треба починати з того, щоб Китай та Індія не купували російську нафту, бо основні покупці нафти у світі – це ж не Захід.

Давайте так.

По-перше, одного Китаю достатньо.

Один Китай купує удвічі більше нафти, ніж Росія експортує. Найбільші споживачі нафти у світі – це Індія та Китай, вони головні імпортери. ЄС – це копійки. Відповідно, у нас є два головні ринки: кожен із них окремо може купити всю російську нафту.

Якщо говорити про виключення російської нафти з ринку, то починати потрібно з питання про те, як переконати, умовно кажучи, Індію та Китай, причому обох одразу. Тому що одного з них цілком достатньо, щоб забезпечити попит на всю російську нафту.

– А це можливо, переконати їх обох не купувати російську нафту?

– Я не уявляю, що це можливо – навіть щодо Індії. Просто не розумію, як це можна зробити. Ба більше, навіть якщо індійський уряд справді [захотів би] зробити щось подібне, мені важко уявити, як вони могли б це реалізувати.

Наскільки я знаю, навіть з іранською нафтою ситуація була не такою однозначною. Мені часто заперечують, мовляв: «А ось іранську ж нафту вони перестали купувати». Але фахівці ринку кажуть, що це не так. Ба більше, російська нафта зараз надходить до Індії, наприклад, під виглядом іракської – схожого сорту та з аналогічними хімічними характеристиками.

Навіть якщо припустити, що індійський уряд справді захотів би зупинити закупівлі російської нафти, я не впевнений, що це взагалі можливо – щоб індійські компанії реально припинили ці поставки. А навіть якщо припустити, що це станеться, залишається Китай, який може купити російську нафту два рази. Тому я не бачу в цій логіці жодних кроків, які могли б призвести до якогось результату. <…>

Росія після Путіна

– У нас є традиційне питання. Кожен гість відповідає на нього зі своєї перспективи: а що після Путіна?

– Не знаю.

Найімовірніший сценарій у тому, що Путін передасть владу якомусь наступнику. Навряд чи це буде державний переворот.

Але питання в тому, якому [наступнику]? І які коаліції цьому наступнику доведеться укладати? Незрозуміло.

Я думаю, найкращий сценарій, який можливий для Росії, – це передача [влади] умовно ліберальній, умовно «собяніно-мішустінського» типу людині (зараз питання не про конкретних людей, а про типаж), яка технократична, не ідеологізована і не воєнізована. Це позитивний сценарій.

Але далеко не факт, що так станеться. Можуть бути й зовсім негативні сценарії: як у плані сильно ідеологізованих людей, так і в плані просто відвертих військових, силовиків, які ну просто…

Такий розвиток подій дійсно створює великі ризики для російської економіки. Вони зможуть її угробити набагато швидше, ніж у поточній ситуації.