Україна і «китайська Європа». Чого очікувати від візиту очільника Китаю?

(Рубрика «Точка зору»)

Під час свого перебування у Пекіні державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен попереджав своїх китайських співрозмовників – насамперед голову КНР Сі Цзіньпіна та міністра закордонних справ Ван Ї про наслідки військово-технічного співробітництва Китаю і Росії.

Звісно, у Китаї будуть уважно аналізувати ці попередження американського високопосадовця – насамперед, з економічної точки зору. Однак, навряд чи відмовляться від стосунків з Росією, яка стає не тільки економічним, але й політичним партнером Китаю з точки зору формування його «сфери впливу» у світі.

Однак ситуація докорінно змінилася. Колись Радянський Союз був для комуністичного Китаю своєрідними «воротами в Європу», а тепер Пекін формує власну європейську політику, в якій особливо не координується з Москвою. Й мова не тільки про економіку, але й про політичну підтримку. Тільки цими днями стало відомо, що очільник Китаю Сі Цзіньпін під час свого європейського турне відвідає не тільки Францію, а й Сербію та Угорщину.

Очевидно, що атмосфера візиту до Белграда і Будапешта буде відрізнятися від візиту до Парижу. На відміну від Емманюеля Макрона Александар Вучич і Віктор Орбан не будуть нарікати на військово-технічні звʼязки Китаю з Росією й пропонувати Сі Цзіньпіну вплинути на Володимира Путіна. Навпаки, сербський і угорській лідери будуть розповідати про стабілізуючу роль Китаю у світі й шукати конструктив у китайському «мирному плані». Бо вважатимуть, що пошук цього конструктиву відкриє їм дорогу до китайських грошей.

Отже, ми бачимо, що є принаймні дві країни в Європі які готові вітати Сі Цзіньпіна не просто як лідера однієї з наймогутніших країн світу, але як союзника і однодумця. При цьому одна з цих країн є членом Європейського союзу і НАТО, а друга продовжує претендувати на членство у ЄС.

Додамо до цього Білорусь, лідер якої Олександр Лукашенко – постійний гість у Пекіні. І для Лукашенка ці візити – не просто про економіку, але й про легітимність його власної влади, яку визнають у Китаї, і захист власного суверенітету від ймовірних зазіхань з Кремля. Бо ж Лукашенку краще бути частиною «китайської Європи», ніж путінської Росії.

Урок для деяких українських політиків і бізнесменів

Так що ж, «китайська Європа» дійсно існує? Поки що ні, але Сі Цзіньпін явно докладає зусиль для її появи й готовий відвідувати навіть маленькі країни континенту для демонстрації своєї прихильності. Критерій цієї прихильності – готовність до підтримки контактів з Китаєм не стільки в економіці (цього всі бажають), скільки у політиці.

І ще цікава ознака цієї «китайської Європи» – лідери Сербії, Угорщини і Білорусі мають непогані стосунки не тільки з Китаєм, а і з Росією.

Це, до речі, має стати важливим уроком для тих українських політиків і бізнесменів, які вірять в китайські інвестиції і якісь особливі стосунки з Пекіном після війни. Як не виправдались розрахунки на реальне китайське посередництво під час війни, так не виправдаються сподівання на китайські гроші після неї. Бо в українському випадку важливою умовою такого співробітництва мають стати хороші відносини з Росією.

А це Україні найближчими роками, а може, й десятиріччями, явно не загрожує. Ну а значить – Україна не буде «китайською Європою».

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода