Україна і Польща – партнери чи суперники. Чому польські фермери не хочуть бачити українські харчі на європейському ринку?

ЛЬВІВ ‒ Про виклики для польсько- українських відносин розмова Радіо Свобода з досвідченим польським дипломатом, експертом із питань східно-європейської політики і безпеки Мареком Зюлковським.

Марек Зюлковський був послом Польщі в Україні у 2001—2005 роках, у Кенії у 2012—2015 роках, представником Польщі НАТО у 2017-2019 роках. Нині Марек Зюлковський читає лекції українським студентам на тему міжнародного бізнесу та екополітики.

‒ Пане Зюлковський, коли почалась Революція гідності, коли було чітко заявлено про європейський вибір Україна, Польща одразу заявила про те, що готова стати посередником між Україною і Європейським Союзом, адвокатом, амбасадором, таким поєднавчим мостом. Чи виправдались ці заяви?

‒ Про те, що Польща може бути адвокатом України почали говорити ще тоді, коли існував Радянський Союз. Середовище паризького часопису «Культура» Єжи Ґедройця зробило великий внесок у концепцію добросусідських відносин Польщі з народами Білорусі, Росії, Литви та України.

Особливого значення і змісту ця формула адвокатування та стратегічного партнерства набула при сильній суспільній підтримці в обох державах, коли президентами були Леонід Кучма і Александр Кваснєвський. А то вже минуло майже 20 років. У час Кваснєвського і Кучми була така формула і малий такий зміст. Всі формули стратегічного партнерства, адвокатування працювали на те, щоб посилити співпрацю і порозуміння між обома державами. Не все було успішним, наприклад, багатовекторність, яка була за Кравчука, Кучми.

Завдяки адвокатуванню і стратегічному партнерству ми відрегулювали на дуже високому рівні те, що працює до сьогодні: питання вільного перетину кордону. Щороку мільйони осіб перетинають українсько-польський кордон. Це дуже великий масштаб міжлюдських контактів.

За час стратегічного партнерства, адвокатства, ми додали такий наратив, наскільки це позитивно впливає у спілкуванні між людьми, на рівні урядів, університетів, місцевих громад. І це дуже сильно і добре спрацювало, особливо було видно, коли в Україні почалась повномасштабна війна.

З 24 лютого 2022 року велика хвиля біженців рушила у Польщу. Без оцього підґрунтя, яке вдалося зробити за попередні роки, поляки не змогли у таких масштабах прийняти таку кількість біженців. І тут наратив про адвокатування, стратегічне партнерство спрацював.

Можна, звісно, критикувати, що Україна не стала членом ЄС, НАТО, що поляки не долучили України до Веймарського трикутника (неформальне міжнародне об’єднання, утворене у 1991 році, Німеччини, Польщі, Франції- ред.). Правда, і в цьому є перевага скептиків «стратегічного партнерства», і, водночас, прихильників так званого прагматичного підходу.

Без іронії: часом «прагматизм» позбавлений будь-якої суті. Для розбудження уяви ( звичайно, дипломатія іноді є про уяву) прошу проаналізувати, чи Україні вдалося б перемогти у Помаранчевій революції без президента Литви Валдаса Адамкуса, Генсекретаря Ради ЄС Хав’єра Солани і президента Польщі Александра Кваснєвського? Їхні спільні відвідини України у листопада і грудні 2004 року були якнайбільшою частиною стратегічного партнерства.

‒ Історичні питання по обидва боки кордону це найважче і не вирішене питання. Російсько-українська війна притишила всі ці проблеми. Але вони залишаються надалі.

‒ З іншого боку, мабуть, надзвичайно важливе і цікаве питання, а також таке, в яких знайдемо спільне історичне минуле, як у музеї в Кременці, Острозькій академії чи у славетному Львові. Попри ці великі труднощі в історичних питаннях, багато й виправили, зокрема у питаннях цвинтарів. Всі ці скандали з Личаківським цвинтарем закінчились у 2005 році.

Волинська трагедія – вшанування пам’яті жертв, їхнє тривале увіковічнення – це основний обов’язок, рівнозначно, як української, так і польської сторін. Звісно, потрібен час на опрацювання цього питання.

Можливо, потрібно поставити пам’ятник, на якому напишемо, що ці жертви є свідченням того, як не можна будувати стосунки між народами, і це допоможе знайти цілковито інші шляхи щодо майбутнього партнерства.

‒ Як російсько-українська війна впливає на відносини між Україною і Польщею? Чи політики по обидва боки кордону розуміють, що стратегічні питання важливіші від політичних дивідендів?

‒ Треба зрозуміти ціль дипломатії чи міжнародної політики: безпека країни, шанси для розвитку. З цього приводу можемо подивитися на всі ці 30 років українсько-польських відносин.

Ми дуже багато зробили у питанні безпеки. Західні країни висували таку норму, вимагали від Польщі регулювання і стабілізації сусідських відносин на Сході. Польща гарантувала ці добросусідські відносини на своєму шляху до НАТО.

На сьогодні є багато питань в економічному і політичному співробітництві України і Польщі. Визнаю, що в останні кілька десятків років польські політичні еліти прогнозували, як наратив України вписується в їхню внутрішню політику, а гасло стратегічного партнерства втратило свій блиск.

Але російсько-українська війна змінила багато що. Тоді власне спрацював добросусідський капітал. Польський політикум не міг виступати проти тієї хвилі підтримки, коли поляки прийняли українців. У той час ухвалили багато законів і розпоряджень. Я би сказав, що це є стратегічним продуктом цього періоду.

Початок повномасштабного вторгнення Росії на територію України показав позитивну реакцію польської влади і суспільства. Війна Росії спонукала Польщу до активного співробітництва з партнерами в ЄС і НАТО. Логістика, організована з союзниками, дуже добре працює в Польщі.

Нинішня урядова коаліція постійно перебуває в конкуренції з польським президентом Анджеєм Дудою. Уряд нині відіграє вагомішу роль у відносинах з Україною і тут є чимало суперечливих питань. Безумовно, треба знайти перспективу у співпраці між двома сусідами. Тому що маючи капітал добросусідства, допомагаючи Україні, Польща повинна також мати концепцію розбудови двосторонніх відносин.

Думаю тут про тактику, про співпрацю у сфері оборони, про спільні двосторонні систематизовані розмови на тему європейської інтеграції чи участі Польщі у відбудові України.

У час, коли історію України пише війна, такі стратегічні діалоги могли б посилити перспективу перемоги України. Особливо перспективним є сценарій, безумовно, відбудови, звісно, це стане можливим після закінчення війни. У цьому питанні польська логістика, підприємці, митна інфраструктура, дорожня стануть ключовими. Також у контексті очікування головних донорів: США, ЄС і важливих декларацій, що українська відбудова має відповідати вимогам «зеленої господарки».

‒ Чому так склалось із польськими фермерами, що вони, по суті, робили те, що хотіли перед пунктами пропуску, і з українським зерном, і блокуванням вантажівок?

‒ У Польщі аграрний сектор є соціальною, економічною, рівно ж і політичною проблемою. Наприклад, сама Конституція РП враховує виняткову роль фермерів. У Конституції записано, що основою сільської господарки є сімейне господарство. Підставою польської програми підтримки для фермерів у період переговорів про вступ Польщі в Європейський Союз було те, щоб дати шанс фермерству після комуністичного занепаду розвиватися. Це також вимагало спеціальної системи доплат чи субвенцій. І у рамках ЄС, вільного ринку поправити якість і стати конкурентними. І це працювало, було наприклад 30 млрд євро сільськогосподарського експорту.

‒ Чому поляки вважають, що держава має давати фермерам постійно якісь дотації? Як це пояснити?

‒ По перше, поляки оцінюють важку працю фермерів від віків. По друге, в економічній політиці завжди є дотації і податки. Якій саме галузі дати субвенції, а якій знизити чи підвищити податки – це щоденна турбота міністрів фінансів чи прем’єрів.

У випадку польського фермерства від 20 років, це також частина загальноєвропейської проблеми, як стимулювати ефективність і конкурентність цієї галузі. Звичайно, тут потрібно зауважити, що різні сфери чи соціальні групи очікують від держави спеціальних вирішень. То не лише фермери, але, наприклад, енергетична галузь.

Сподіваюсь, що Польща може співпрацювати, незважаючи на останні блокади кордону, з Україною щодо транзиту сільськогосподарської продукції.

Не маю також ілюзій, що рішення про участь України на ринку харчових продуктів в ЄС можуть ухвалюватись регулярно й автоматично. Для цього знадобляться багатомісячні переговори у Брюсселі і Варшаві. Це складне і серйозне питання, тому потрібна відвага політиків, щоб дійти порозуміння. Те, що Україна може досягти успіху, зокрема в аграрному секторі, польські фермери, як і польське суспільство мають усвідомити i прийняти.