03.08.2023

Україна потребує повернення жінок для відновлення економіки – Bloomberg

Від Займ Кредит

Майже через півтора року після повномасштабного вторгнення ціна опору російському сусідові виявилася руйнівною. Якщо понад шість мільйонів біженців з України не повернуться, частина цієї шкоди буде незворотною. Так вважають у Bloomberg. Радіо Свобода ознайомилося з аналітичними прогнозами видання і публікує ключові тези публікації.

68% українських біженців – жіночої статі, це пояснюється тим, що більшості чоловіків у віці 18-60 років не дозволяють покинути країну.

За словами економіста Олександра Ісакова з Bloomberg Economics, якщо не вдасться переконати жодну з 2,8 мільйона жінок працездатного віку повернутися, це коштуватиме Україні 10% її річного довоєнного валового внутрішнього продукту. А це – до 20 мільярдів доларів на рік. І ця втрата є суттєво більшою від допомоги, яку запропонував Україні Європейський союз – чотирирічний пакет вартістю 12,5 мільярдів євро на рік.

Українські біженці у Швейцарії


Українські біженці у Швейцарії

Найважливіше завдання зараз для українського уряду – зробити все можливе, щоб жінки з дітьми повернулися до своїх чоловіків і об’єдналися в Україні

«Для мене особисто перемога – це коли українські сім’ї об’єднаються в Україні, а не за кордоном, – каже заступниця міністра економіки Тетяна Бережна. – Тому найважливіше завдання зараз для України, для українського уряду – зробити все можливе, щоб жінки з дітьми повернулися до своїх чоловіків і об’єдналися в Україні».

Міністерство економіки заявляє, що Україні не вистачає 4,5 мільйони працівників і підприємців. Відомство прагне заповнити цю прогалину за рахунок біженців, що повертаються (60% із них мають вищу освіту). І також – талантів із закордону.

З цією метою міністерство працює над стимулами для повернення жінок на ринок праці, враховуючи новий трудовий закон, спроби скоротити гендерний розрив в оплаті праці та гранти, щоб допомогти дружинам тих, хто воює на фронті, розпочати власний бізнес.

Разом біженці та внутрішньо переміщені особи (ВПО) в Україні становлять майже третину від 37,3 мільйона населення, яке, за даними уряду, проживало на території, контрольованої Україною до початку повномасштабного вторгнення Росії. І хоча деякі з переселенців всередині країни все ще можуть зробити свій внесок в економіку України, то ті, хто зараз живе за кордоном, починають шукати роботу, платити податки і збільшувати виробництво в інших країнах.

«Тільки люди створюють ВВП економіки, – сказав у своєму офісі в Києві Олег Гороховський, співзасновник Monobank. – Мене тривожить, що багато розумних і кмітливих людей, молодих людей, особливо жінок, виїжджають з України».

Українські біженці перетинають кордон із Польщею


Українські біженці перетинають кордон із Польщею

За його словами, жінки мають непропорційний вплив на споживчий попит, оскільки саме вони, як правило, ухвалюють основні рішення, коли йдеться про покупки для домогосподарств.

Багато біженців, ймовірно, повернуться з часом. Проте немає жодних гарантій щодо того, скільки саме – чим довше триває війна, дедалі важче переконати їх приїхати. За даними УВКБ ООН, після закінчення останньої війни в Європі, у Боснії в 1990-х роках, знадобилося майже десять років, щоб половина з двох мільйонів біженців і вимушених переселенців повернулися додому.

За підрахунками Ісакова, такий результат для України, у разі якщо половина всіх біженців повернеться, коштуватиме економіці 10 мільярдів доларів на рік. Це 5% ВВП, якщо врахувати, що деякі чоловіки та сім’ї переїдуть до тих жінок, які вирішили залишитися за кордоном.

Не менш важливою, ніж втрата попиту, є втрата робочої сили.

В Україні вже ведуться дебати про потребу в іноземних іммігрантах після війни

За словами Олександра Жолудя, головного аналітика Національного банку з питань грошово-кредитної та економічної політики, Україна шукає шляхи заповнення майбутнього дефіциту не лише за рахунок репатріантів. У той час, як питання імміграції часто є проблематичним в інших країнах, «в Україні вже ведуться дебати про потребу в іноземних іммігрантах після війни», сказав він. У розмові з журналістами Жолудь висловлював свою власну позицію, а не від імені Нацбанку.

До цього моменту, однак, основна увага приділялася переконанню біженців повернутися до таких місць, як Миколаїв.

Коли Данія погодилася очолити програму відбудови порту у воєнний час, посол Оле Егберг Міккельсен знав, що допомагатиме відновлювати водну та енергетичну інфраструктуру, щоб зробити місто знову придатним для життя. Та він не очікував, що доведеться будувати бомбосховища для дітей.

Знищений російськими ракетами клас у школі в Миколаєві


Знищений російськими ракетами клас у школі в Миколаєві

Проєкт був узгоджений 3 липня і передбачав відновлення 16 пошкоджених шкіл, а також будівництво укриттів там, де це було необхідно, «тому що сім’ї з дітьми сказали, що без них вони не повернуться в місто, розташоване так близько до лінії фронту», сказав Міккельсен.

Сім’ї з дітьми сказали, що вони не повернуться в місто без укриттів

Багато людей повернулося, і місцева влада зробила багато для того, щоб зробити перспективу повернення більш привабливою. Автопарк нових автобусів замінив зруйнований під час війни; до автобусних зупинок тепер прилягають бетонні бункери, де люди можуть сховатися під час тривоги; у трубах є тепло і вода, навіть якщо вона не питна.

Цього ще не достатньо, щоб переконати, до прикладу, Дар’ю Честіну повернутися з Бразилії з дев’ятирічною донькою Варварою.

Варвара втратила зв’язок зі своїми друзями після того, як рятувалася від обстрілів у Миколаєві. Коли вони дісталися Куритиби, що за 400 кілометрів на південь від Сан-Паулу, вона стала відлюдькуватою і замкненою, навіть відмовлялася від їжі.

Опинившись там, Честіна, яка до війни працювала комерційним директором великого зернового терміналу в Миколаївському порту, швидко знайшла роботу в бразильській консалтинговій компанії, яка спеціалізується на сировинних товарах. А її дочці Варварі подобається у міжнародній школі, де її навчають португальською та англійською мовами.

Мати Дар’ї вже повернулася до Миколаєва, щоб знову відкрити свою пекарню, жінка також приїжджала туди в травні. Але для неї шкільних бомбосховищ недостатньо, щоб усунути загрозу обстрілу крилатими ракетами. Жінці вже доводилося тікати з Луганська в 2014 році, коли Росія окупувала Крим і розпалила збройний конфлікт на сході України.

«Якби у мене не було доньки, я б уже повернулася в Україну», – каже 31-річна Честіна. Жінка хвилюється, що такі молоді люди, як вона, що володіють іноземною мовою і мають навички, затребувані у світі, ніколи не повернуться. І це, на її думку, призведе до втрати критично важливого ресурсу для побудови нової України. Якщо люди не повернуться, каже вона, то «навіщо ми ведемо цю війну»?

За словами Миколи Капацини, власника «Роудстед Термінал «Конкорд» – компанії, що надає послуги з перевезення вантажів у досі закритому порту, деякі молоді мешканці повертаються до Миколаєва. Попри те, що місто розташоване всього за 70 кілометрів від лінії фронту, проєкти з його реконструкції створюють відчуття прогресу. Капацина, який співпрацює з урядом Данії, каже, що чотири дитячі садки з бомбосховищами нещодавно відкрилися – і вони вже переповнені.

Руйнування у Миколаєві внаслідок російських обстрілів


Руйнування у Миколаєві внаслідок російських обстрілів

Він вважає, що за умови невтручання Росії знадобиться добрих два роки, щоб відновити роботу комунальних служб. А поки що людям доведеться самим вирішувати, чи достатньо цього, щоб повернутися.

«У нас немає іншого рішення, – сказав Капацина. – Навіть величезний бюджет не може вирішити проблему».

Миколаївський морський торговельний порт до повномасштабного вторгнення


Миколаївський морський торговельний порт до повномасштабного вторгнення

Валерія Люлько до минулого року була партнером у бізнесі в Києві, допомагаючи іноземним компаніям, зокрема Paramount Global і Hasbro Inc. ліцензувати продукцію в Україні. Люлько виїхала за кордон, щоб розмістити свого сина, якому зараз 12 років, у безпечне місце.

Paramount влаштував Валерію на роботу в Німеччині. І, попри те, що німці добре ставляться до жінки, ця країна не є місцем її мрії. Біженка все ще звикає заповнювати паперові форми та перевіряти поштову скриньку на тлі того, як діджиталізувалися українські державні послуги. Крім того, Люлько не є прихильницею стратифікованої шкільної системи Німеччини. Незважаючи на це, вона намагається обміняти своє посвідчення біженця, термін дії якого закінчується наступного року, на більш постійну робочу візу.

Українські біженці у Німеччині


Українські біженці у Німеччині

«Люди, які розібралися з ситуацією з роботою в Німеччині, в Нідерландах, у Великобританії чи в будь-якій іншій європейській країні, вони більш-менш планують залишитися там, де вони є зараз», – каже Люлько. На запитання, чи планує вона повернутися додому, 42-річна жінка відповіла, що залишається занадто багато відкритих питань.

«Я, чесно кажучи, не знаю», – сказала Люлько, додавши, що більшість тих, хто повертається, розмовляють лише українською або російською мовами, і тому їм важко знайти роботу та інтегруватися.

Німеччина прийняла більше як один мільйон біженців з України. Офіційне опитування семи тисяч українських біженців у Німеччині, опубліковане 12 липня, показало, що 44% мають намір залишитися в країні на кілька років або назавжди. Це на 5% більше, ніж минулого літа.

Три чверті біженців відвідують курси німецької мови або вже закінчили їх, що є важливою передумовою для працевлаштування.

На думку директорки Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елли Лібанової, на повернення українців впливатиме, передусім два фактори – військові дії та економічна ситуація. «Люди більше адаптуються за кордоном до життя, тому що працювати ж треба, жити за щось треба».

Зі слів Лібанової, велика частина українських біженок, близько 70%, має вищу освіту: «Більше того, я би сказала, що поїхали ті жінки, які є активні, дієві і розраховують на власні сили… Тому вони там адаптовуються доволі швидко. І що довше це триватиме, то менше з них повернеться».

Українські біженці у Празі, черга на оформлення документів, 2023 рік


Українські біженці у Празі, черга на оформлення документів, 2023 рік

Водночас, як уже раніше повідомляв проєкт від Радіо Свобода для біженців і ВПО «Ти як?», станом на травень 2023 року до власних домівок повернулося понад 4,7 мільйона людей. Такий звіт оприлюднила Міжнародна організація з міграції (МОМ), що працює під егідою ООН.

Велика частина з цих людей – біженці, але в тому числі ця цифра охоплює й дані про внутрішньо переміщених осіб.

Майже половина всіх переселенців, що повернулися додому, проживає в місті Київ або Київській області (23% і 17% відповідно). Інші місця повернення – Харківська (12%) та Дніпропетровська області (7%).

З-за кордону більшість біженців повернулося з Польщі (39%), а також: з Німеччини (9%), Італії (7%), Чехії (6%) та Болгарії (5%).

Найбільше ВПО повернулося зі Львівської області (9%), міста Києва (8%) і Вінницької області (7%).

Нагадаємо також, що, за даними ООН, після повномасштабного вторгнення Росії до України, з країни виїхало близько восьми мільйонів. Половина з них – діти.

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря.

Управління верховного комісара ООН із прав людини підтвердило загибель 9 369 і поранення 16 646 цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Такими є дані організаціївід 24 лютого 2022 року до 30 липня 2023-го. В ООН наголошують, що реальні цифри жертв набагато більші.