Україні для перемоги над Росією потрібна також допомога Азії, Африки та Латинської Америки – експерти

Напередодні самітів Європейського союзу та НАТО, що мають збільшити допомогу Україні та наблизити її до членства, зусилля української дипломатії зосереджені на західному напрямку. Але експерти говорять, що зусиллями лише Заходу війну проти Росії виграти буде складно. Колишні українські дипломати по обидва боки Атлантичного океану кажуть, що і Київ має, що запропонувати своїм партнерам в країнах Азії, Африки, Латинської Америки.

З початком повномасштабної російської агресії проти України питання імпорту російських енергоносіїв європейськими країнами постало руба: кошти, які Росія отримує з продажу енергоносіїв, дозволяють їй фінансувати війну в Україні.

Не відразу, але європейцям все ж вдалося домовитися про поступову відмову від російських енергоносіїв – на ⅔ найближчим часом і на 90% до кінця року.

При цьому ціни на нафту та нафтопродукти стрибнули вгору, а Росія стала отримувати ще більші доходи від її продажу, тепер уже збільшуючи поставки до азійських країн. Одна лише Індія збільшила закупівлі російської нафти у п’ять разів, згідно з даними компанії Kpler.

Вашингтонські експерти говорять про доцільність введення санкцій другого рівня – для країн, які захочуть купувати російську нафту і таким чином давати Росії фінансові можливості продовжувати агресію.

«Якщо ми хочемо, щоб санкції працювали, нам потрібно забезпечити участь у них Індії», – сказала під час нещодавньої розмови, організованої «Атлантичною радою», дослідинця Еллен Волд.

Інші експерти зауважують, що Україна починає програвати у донесенні свого наративу про війну. Наприклад, Френсіс Фукуяма каже, що Росія намагається перекласти на Україну провину за глобальну кризу продовольства. Про це вже можна почути з висловлювань африканських лідерів.

«Зараз переважає точка зору, що у війні винна Росія, але якщо люди почнуть помирати з голоду, не виключено, що вони почнуть звинувачувати Україну в тому, що вона не погоджується на територіальні поступки, і люди в Азії та Африці помирають через це», – попереджає Фукуяма.

 

Газета New York Times нещодавно писала, що Вашингтон докладає величезних зусиль, щоб схилити на бік України ті держави, які він вважає «нейтральними» у конфлікті, включно з Індією, Бразилією, Ізраїлем та арабськими державами у Перській затоці. Але попри партнерство зі Сполученими Штатами з інших важливих питань безпеки, Вашингтону поки не надто вдається переконати їх приєднатися до кампанії економічних санкцій, військової підтримки України та дипломатичного тиску на Росію, щоб ізолювати її та змусити припинити війну.

Для цього адміністрація Байдена використовує кожну нагоду – нещодавній саміт з питань безпеки «Діалог Шангрі-Ла» у Сінгапурі, Саміт Америк у Лос-Анджелесі, де президент США Джозеф Байден зустрівся з президентом Бразилії Жаїром Болсонару, який вже після нападу Росії на Україну у лютому цього року їздив до Москви і заявляв про «солідарність» з президентом Володимиром Путіним. Очікується, що цього літа, заради переговорів про нафту президент Байден навіть відвідає Саудівську Аравію, яку він називав «ізгоєм» після жорстокого вбивства опозиційного журналіста.

Не все можуть США, багато може і Україна – дипломати

На тлі цих зусиль колишні українські дипломати говорять, що і Київ міг би докласти і свій внесок до того, щоб збудувати міцніші позиції поза західним світом. І для цього Україна, попри війну, має чимало інструментів та невикористаних можливостей.

Експерти говорять, що звернення українського президента Володимира Зеленського безпосередньо до народів європейських країн було ключем до зміни політики багатьох урядів у Європі, бо змусило їх іти за громадськими настроями.

«Те, що президент Зеленський і його команда знайшли спосіб, як звернутися безпосередньо до народів інших країн, і отримали такий відгук, – це вагомий дипломатичний прорив», – говорить у розмові з «Голосом Америки» Данило Лубківський, колишній заступник міністра закордонних справ України.

Він наводить як останній успішний приклад виступ президента Зеленського на безпековому саміті в Сінгапурі, але додає, що такі прориви все ж не заміняють наполегливої і копіткої дипломатичної праці.

Олександр Мацука, український дипломат у Нью-Йорку, колишній керівник Секретаріату Ради безпеки ООН, вважає, що виступи у парламенті, чи звернення до людей на площах це – інструмент добрий, але обмежений. Його можна застосувати лише в демократичних країнах.

«Ніхто не дозволить звертатися до законодавців Китаю чи до людей на площі Пекіна. Тут потрібна робота посольства, посла. А ви знаєте прізвище посла в Пекіні? Не знаєте? Бо його немає. Після смерті останнього посла понад рік тому посла України в Китаї немає, а з дипломатами нижчого рангу в таких столицях, як Пекін, не розмовляють», – пояснює Олександр Мацука в розмові з «Голосом Америки».

Він каже, що той факт, що переговори замість Києва веде Вашингтон, часом буває контрпродуктивним. Бо країни Південної Америки чи Африки дивляться на Україну як на державу, що рухається у фарватері їхніх колишніх метрополій. У той час як Київ мав би чіткіше говорити з ними про свою антиколоніальну боротьбу.

«Виступ напередодні війни на засіданні Ради безпеки ООН представника Кенії, який згадав колоніальний досвід свого континенту і сказав про неприпустимість насильницької зміни кордонів після розвалу імперій, свідчить про те, що в України в Африці є природні союзники і з ними потрібно говорити, знаходити точки дотику і спільного досвіду», – говорить Мацука.

Він вважає великим упущенням те, що Україна не змогла пояснити африканським країнам, які залежні від її експорту зерна, що не на Україну потрібно тиснути, щоб його отримати, а на Росію. Але, старі радянські зв’язки, коли Радянський Союз представляв себе в Африці чи в Латинській Америці як великого їхнього друга та союзника у боротьбі з колоніалізмом, досі відіграють свою роль. Крім того, нагадує дипломат, Росія приділяла цим країнам увагу і після розвалу СРСР – ресурси Африки вдавалося експлуатувати у цілком колоніальному стилі.

При цьому в України на африканському континенті чимало друзів, навіть на особистому рівні, каже Мацука. «Коли я вчився на факультеті міжнародних відносин у Києві, українців там було 30%, решта були іноземці, в першу чергу з країн Азії та Африки. Нині багато з них перебувають на високих посадах у своїх країнах. Посол Чаду колись у Секретаріаті Ради безпеки звернувся до мене російською мовою. Я запитав, звідки він її так добре знає, і він відповів, що вчився у Києві, був однокурсником Міхеїла Саакашвілі», – розповідає Мацука.

Про ресурс особистих контактів у Києві рідко згадують, хоча його використовують в усіх західних країнах, які завдяки тому, що навчають іноземних студентів, вибудовують і державну політику.

Обидва дипломати, які говорили з «Голосом Америки», кажуть, що впродовж довгого часу Київ дивився лише в бік Заходу, посилався на обмежені ресурси, не мав системного підходу до розвитку співпраці з країнами поза західним світом. І це дається взнаки у нинішній ситуації. Проте, ніколи не пізно її виправляти і викорстовувати всі резерви. За словами Олександра Мацуки, Київ має провести «дипломатичну мобілізацію».

«Так само, як провели військову мобілізацію, потрібно провести і дипломатичну. В України є достатня кількість колишніх дипломатів, які наразі не працюють у системі МЗС, але готові поділитися своїми знаннями та досвідом, та закрити ті прогалини, які утворилися через євроцентричний погляд на світ, який десятиліттями домінував у Києві», – каже Мацука.

Данило Лубківський додає, що впродовж багатьох років Київ «не відчував себе суб’єктом глобальної політики». І лише внаслідок війни, опору українців, яким захоплюються у світі, Україна отримала свій голос, який тепер мають почути і за межами Європи та Західного світу.