Життя українських біженців у цифрах: результати дослідження на основі опитування українців у різних країнах

Близько половини біженців можуть залишитися за кордоном і після закінчення війни Росії проти України – ця цифра зросла за останні пів року. А це – понад три мільйони людей, порахували в Центрі економічної стратегії. На рішення українців повернутися впливатиме низка факторів: окрім завершення війни, вони також сподіваються знайти роботу, яка забезпечила би їм гідне життя. І хоча переселенцям більше до вподоби жити саме в Україні, за кордоном вони продовжують адаптуватися. Про це йдеться у звіті Центру економічної стратегії, підготованого на основі соціологічних опитувань агенції InfoSapiens..

Проєкт «Ти як?» Радіо Свобода поспілкувався зі співавторкою дослідження Дарією Михайлишиною. Економістка наголошує – Україна може заохочувати біженців повертатися додому, і почати це робити слід уже зараз.

За прогнозами, якщо велика частина українців не повернеться, держава Україна може втрачати щорічно до 7% ВВП. А у звіті Центру економічної стратегії йдеться, що після завершення війни з Росією в Україну можуть не повернутися від 1,3 йдеться, що до 3,3 мільйона біженців. Невтішними є також демографічні прогнози фахівців – населення України стрімко скорочується, і сподіватися на бебі-бум підстав немає.

– Скільки зараз нараховується українських біженців?

– За нашими розрахунками, станом на кінець червня цього року в Європі і в інших країнах світу, крім Росії і Білорусі, перебувало від 4,3 мільйонів до 5,4 мільйонів українців. У Росії – ще приблизно 1,3 мільйона.

– Відповідно до вашого дослідження, як змінилося фінансове становище українських біженців?

– Ми двічі проводили опитування – у листопаді 2022 року і у травні 2023-го. Власне, в листопаді ми питали і про їхнє фінансове становище до повномасштабної війни.

І ми бачимо, що воно, звісно, дуже сильно погіршилося з початку війни до листопада. До повномасштабного вторгнення із тих людей, які стали біженцями, лише 4% не вистачало на харчування, і лише 8% доходу вистачало тільки на нього. Станом на листопад людей, яким бракувало на харчування, стало 12%, а таких, яким вистачало лише на харчування – 28%.

Але станом на травень фінансове становище почало трохи покращуватися – 10% людей все ще не вистачає навіть на харчування, і близько 25% вистачає лише на харчування. Тобто ми бачимо, що фінансове становище на кілька відсотків покращується, але це навіть не близько, на жаль, до довоєнної ситуації.

– У своєму дослідженні ви поділили українських біженців на кілька категорій. Яку з них ви б назвали найбільш вразливою?

– Ми поділили українських біженців на чотири кластери-категорії.

Група, яка є найбільш вразливою, це – «люди з зони бойових дій». Вони найбільше втратили від війни – доходи, житло. Їм, на жаль, найменше є куди повертатися, і вони змушені швидко адаптуватися, вчити мову країни перебування, шукати житло, влаштовуватися на роботу.

– Хто входить до трьох інших груп?

– Першу групу ми називали «класичними біженцями» – це, переважно, жінки середнього віку з дітьми, які виїхали до Польщі і які, в принципі, не готувалися до війни. Вони не були дуже адаптованими до життя за кордоном, і зараз вони не дуже адаптовуються, тому що переважно доглядають за дітьми. Це найбільша стереотипна, мабуть, група – жінки середнього віку з дітьми.

Другу групу ми називали «квазітрудові мігранти» – це люди, які були найбільше готові до життя за кордоном. Вони або знали мову, або мали родичів, або працювали раніше за кордоном.

І вони виїхали не лише з безпекових міркувань, але й для того, щоб покращити своє економічне становище і знайти роботу. Хоча варто зауважити, що для них, звичайно, безпекові питання також важливі – але менше, якщо порівнювати з іншими групами.

Третю групу ми назвали «професіоналами». Їхня основна характеристика – це те, що вони найменше готові працювати не за спеціальністю. І вони перебувають у відносно комфортніших умовах. Вони були більш схильними виїжджати в, можливо, не найбільш популярні серед біженців країни, але де у них є знайомі або друзі. І тому, оскільки їм є де жити, такі люди можуть довше обирати роботу.

– Як ці групи змінюються залежно від країни, де перебувають біженці?

– «Класичні біженці» проживають переважно в Польщі. Третій тип – «професіонали» – розкидані по менш «популярних» країнах.

Цікаво, що є певний віковий розподіл – наприклад, станом на листопад у Чехії була найбільша частка молодих людей віком від 18 до 34 років.

Тоді як в Італії було найбільше мігрантів середнього та старшого віку, як і в Німеччині. На це є різні причини – в Італію ще до війни багато людей виїжджали на трудову міграцію, саме жінок. І тому люди, які раніше їздили в Італію працювати, але потім повернулися в Україну, могли назад виїхати туди працювати, тому що у них там були якісь контакти, чи вони принаймні знали мову і тому їм було легше там влаштуватися.

Тоді, як у Німеччині, наприклад, вищою частка людей віком від 50 років може бути за рахунок більш щедрої пенсійної системи і виплат для цієї категорії.

– Чи можна виділити країни, де українські біженці перебувають у більш комфортних умовах?

– Ми детальніше аналізували політики країн, де перебуває найбільше українських біженців – Німеччина, Польща, Чехія, Італія.

І серед них, безумовно, на першому місці щедрості соціальної політики – Німеччина. Там дають досить довгий термін для українців, щоб вони адаптувалися і ходили на мовні курси. Також Німеччина оплачує оренду житла. Ми бачимо з відповідей українських біженців, що станом на травень більшості з них цих доходів вистачало: для 73% на базові потреби, а 17% – навіть щоб ні в чому собі не відмовляти.

Тоді як в інших країнах ці виплати є не такими щедрими – у Польщі, наприклад, найбільш поширеною соціальною виплатою є виплата на дітей, яку, в принципі, отримують як українці, так і поляки. І цих виплат недостатньо для життя. Наприклад, у травні 62% українців, які перебувають в Польщі, сказали, що їм соціальних виплат не достатньо навіть для закриття базових потреб.

Такий контраст частково зрозумілий, тому що Німеччина мала більший досвід із попередніми хвилями біженців з Афганістану і Сирії. І це, в принципі, багатша країна, ніж Польща, тому в них є більше можливостей.

– Наскільки реально українцям за кордоном знайти роботу? Яка це робота зазвичай?

– Це також залежить від країни.

Наприклад, у Німеччині біженців стимулюють спершу пройти мовні курси, можливо, якісь додаткові курси кваліфікації. А в Польщі людям потрібно одразу шукати роботу. Загалом ми бачимо, що серед усіх біженців, станом на травень 2023-го, 25% вже працюють повний робочий день і ще 8% працюють неповний робочий день. Тоді, як, наприклад, якщо дивитися по країнах, то в Польщі 42% вже працюють повний робочий день і сім – неповний робочий день.

Загалом серед усіх біженців, які знайшли роботу, близько 34% працюють за спеціальністю. І цей відсоток зростає – у листопаді 2022-го їхня кількість була на п’ять відсотків меншою. Тобто ми бачимо, що люди з часом вчать мову або підтверджують свої спеціальності, дипломи, і знаходять роботу. Але це відбувається досить повільно.

– Скільки біженців планують повертатися в Україну після завершення повномасштабної війни?

– Більшість каже, що вони планують повертатися. Станом на травень, це остання хвиля нашого опитування, близько 41% кажуть, що точно планують, і 22% кажуть, що скоріше планують. Але тут варто зауважити, що ці цифри, на жаль, зменшуються.

Станом на листопад 2022-го 50% біженців казали, що точно планують, і 24% казали, що скоріше планують.

Важливо й те, що, порівняно з першою хвилею, 24% біженців, які хочуть повернутися, відклали своє повернення. Тобто вони кажуть, що «так, ми хочемо повертатися, але пізніше, ніж ми початково планували» – через те, що їхні очікування щодо тривалості війни не справдилися, на жаль.

І чим довше триватиме війна, тим більше люди адаптовуватимуться до країни проживання і, ймовірно, менше хотітимуть повертатися.

– Які основні фактори найбільше впливають на рішення повертатися в Україну?

– На першому місці – звичайно, війна. Також важливим фактором є ракетні обстріли.

Деякі люди, наприклад, готові повертатися навіть якщо війна продовжуватиметься в якихось регіонах України, але якщо їхній рідний населений пункт не буде зазнавати ракетних обстрілів.

Інші фактори – наприклад, економічні, також важливі. Серед економічних факторів найбільш важливим було те, чи буде у них можливість знайти роботу з хорошою платнею в Україні і чи буде у них можливість мати вищий рівень життя в Україні.

– Що в такому випадку може робити українська влада для повернення біженців?

– Ми підготували список рекомендацій – деякі з них актуальні лише після війни, а деякі – можна застосовувати й зараз.

По-перше, потрібно відбудовувати регіони, які постраждали, тому що найвразливіша група біженців – «люди з зони бойових дій».

Зараз відбудова вже можлива на територіях, які були деокуповані. Також, поки відбудова триватиме, цим людям потрібно надавати іншу допомогу – або грошову, або забезпечення житлом. Це можливо, наприклад, за рахунок державно-приватного партнерства: коли держава допомагає з житлом, а приватна компанія надає роботу.

Зважаючи на те, що важливим фактором для повернення є хороша оплачувана робота, можливо, також у безпечніших регіонах варто робити курси перекваліфікації, щоб люди могли знаходити роботу в тих галузях, які зараз затребувані.

Ми можемо використовувати досвід, наприклад, країн ЄС із курсів перекваліфікації. Також для дітей важливо спростити процес повернення в українські школи та вступ в українські університети, щоб від них не вимагали додаткові екзамени чи додаткову паперову роботу.

Після закінчення повномасштабної війни потрібно буде налагодити комунікацію з країнами ЄС, щоб переконати їх створювати програми з повернення українців.

Від того, що українці залишаться в ЄС, українська економіка втратить дуже багато і відбудова буде складнішою. І також важливо збільшувати комунікацію з українцями за кордоном через посольства – наприклад, надавати їм інформацію про повернення чи співпрацю з українськими бізнесами, з українськими іншими закладами.

Остання наша рекомендація – це відкриття ринку праці ЄС для українців, щоб вони не трималися за посвідку на проживання. Так вони знатимуть, що можуть повернутися в Україну, і якщо їм не сподобається, в будь-який момент вони зможуть виїхати назад.

– А скільки людей можуть не повернутися?

– Тут у нас виходить досить великий інтервал, тому що дуже багато невідомих – як кількість людей, які зараз перебувають за кордоном, так і тривалість війни, подальші прогнози щодо війни тощо. Але загалом наша цифра – це те, що за кордоном залишиться від 1,3 до 3,3 мільйонів українців.

– Якщо ці люди не повернуться, як це вплине на нашу економіку?

– Економіка може втрачати щорічно від неповернення українських біженців від 2,7% до 6,9% ВВП (внутрішнього валового продукту). Це дуже багато. Також особливо великою проблемою є те, що люди, які перебувають зараз за кордоном – це переважно діти, жінки – молоді і середнього віку.

І це, власне, також вплине на подальшу демографічну ситуацію в Україні. Знову ж таки, короткострокові втрати – це ті, які я назвала, але довгострокові можуть бути більші, оскільки наступне покоління українців буде меншим. Якщо діти не повернуться, це, відповідно, створить додатковий тиск на пенсійну систему, тому що у нас буде ще менше людей на одного пенсіонера, і буде ще складніше, наприклад, виплачувати пенсії.

– Ви рахували, скільки людей захочуть виїхати з України після закінчення повномасштабної війни? Зокрема, можливо, чоловіки, які планують возз’єднатися з дружинами і дітьми за кордоном?

– За нашими розрахунками, після війни додатково можуть виїхати з України від 100 тисяч до 745 тисяч людей – саме тих, які виїдуть для возз’єднання родини. Але крім того, можливо, деякі люди, які родинами залишалися в Україні, можуть цілою родиною виїхати після війни, цього не можна виключати.

– Які у нас загалом демографічні перспективи, з огляду на те, що виїхала велика кількість молодих людей з дітьми, які захочуть залишитися?

– Ще до початку повномасштабної війни демографічна ситуація в Україні була досить складною, тому що рівень народжуваності був нижчим, ніж потрібно для відновлення населення, тобто кількість українців зменшувалася.

З початком великої війни за рахунок міграції та зниження народжуваності демографічна ситуація ще більше погіршилася. Після війни, мені здається, вона трошки покращиться – в тому плані, що люди повернуться. Частина людей, які відкладали плани з народження дитини, все-таки наважаться на цей крок. Але, скоріш за все, це не буде бебі-бум, як після Другої світової війни – зараз інші часи і люди не народжують по троє-п’ятеро дітей. І тому, на жаль, мені здається, у нас демографічна ситуація не стане кращою, ніж вона була до війни.

– Останнім часом, за повідомленнями, нібито почастішали випадки нападів на українських біженців за кордоном. Чи досліджували ви ставлення до українців у тих країнах, де вони перебувають?

– В цілому, ми бачимо, що в усіх країнах українські біженці кажуть, що до них переважно ставляться позитивно. Наприклад, станом на листопад минулого року 44% українців так оцінили ставлення до себе в тих країнах, де вони зараз.

З часом, дійсно, ця тенденція трошки погіршується.

У травні цього року 40% біженців сказали, що ставлення до них не змінилося. Однак, 14% відповіли, що ставитися до них почали гірше, і лише 7-8% – що краще.

Тут також ситуація змінюється за країнами – наприклад, в Польщі і Чехії десь 23-24% сказали, що ставлення до них погіршилося. У цих країнах, на жаль, ми бачимо найбільше погіршення у ставленні до українських біженців.