Дискримінація та бізнес. Чому частина біженців у Чехії досі у кризових помешканнях?

Половина біженців з України має проблеми з житлом у Чехії, а частина досі живе у колективних центрах, заявив радник міністра з регіонального розвитку Роман Матушек. Із чим стикаються українці, які рятуються від війни в Чехії? І як вирішити критичну ситуацію з житлом? Про це розповіли на презентації Міжнародної організації з міграції та посольства Японії у Чехії, яку відвідав проєкт Радіо Свобода «Ти як?».

Питання житла залишається відкритим для тисяч українських біженців у Чехії. Серед викликів – не лише «кризові» умови проживання, але й бідність та дискримінація з боку орендодавців, що не дає можливостей біженцям переїхати у незалежне житло, йшлося на заході.

Над довгостроковим рішенням таких проблем працює чеський офіс Міжнародної організації з міграції (МОМ) спільно з Міністерством регіонального розвитку. На початку березня вони представили дослідження та перші результати проєкту забезпечення біженців житлом, який фінансує уряд Японії.

«Один із стовпів нашої допомоги – це підтримка біженців в сусідніх до України країнах: у Польщі, Угорщині, Словаччині, Румунії, Молдові, а також у Чеській Республіці», – розповів заступник голови місії посольства Японії у Чехії Ікуо Шоджі.

За його словами, у країні досі відчутна глобальна проблема становища переселенців, у Чехії – це понад 385 тисяч українців.

Від початку повномасштабної війни Японія виділила 1 млн 370 тисяч доларів на безпечне розміщення та системне переміщення українських біженців під егідою МОМ у Чеській Республіці.

Ситуація з розселенням біженців

З початком повномасштабного вторгнення Чехія прийняла чи не найбільшу кількість біженців щодо кількості місцевих жителів, тож довелося активувати всі можливі ресурси для розміщення українців, зазначає радник міністра регіонального розвитку Роман Матушек.

У перший рік великої війни 24% переселенців жили у так званих колективних центрах, або кризових помешканнях – такі дані наводить дослідження громадської організації PAQ Research, яка досліджує соціальні й освітні проблеми. Минулого року ця тенденція почала покращуватися. Дедалі більше українці стають незалежними, знаходять роботу та переїжджають у орендоване довгострокове житло, але їхня кількість могла би бути вищою, переконаний голова чеського офісу МОМ Петр Чап.

Сьогодні майже 26 тисяч українців досі проживають у колективних помешканнях, гуртожитках або хостелах низької якості, свідчить дослідження МОМ та дані Мінрегіонів. Від початку великої війни до літа 2023-го Чехія активувала близько 7,5 тисяч будівель як колективних центрів по всій країні і поки що повністю оплачує проживання українців у помешканнях такого типу.

«Сьогодні МОМ працює з менеджерами та приватними власниками, яких цікавить бізнес, а також з владою, щоб дотримуватися стандартів в умовах житла», – говорить координаторка шелтерів при МОМ Мартіна Цілкова. Організація допомагає біженцям із соціальним захистом та послугами. Але цього недостатньо, переконанні в організації.

З 1 вересня цього року, згідно з новим законом щодо статусу переселенців Lex Ukrajina 6, всі, хто проживав у тимчасовому житлі 90 днів, повинні будуть покинути безоплатне помешкання або платити самі. Це рішення пояснює низка факторів.

Ізоляція супроти інтеграції?

«Це нечесно і не по-людськи, що біженці користуються цими гуртожитками два роки», – говорить радник міністра розвитку регіонів Роман Матушек. Попри те, що вартість проживання там повністю покриває Чеська Республіка, умови в таких помешканнях, м’яко кажучи, не найкращі, говорять у МОМ, а «якість їхнього житла не відповідає тій ціні, яку країна оплачує», – додає Матушек.

У рамках проєкту безпечного розміщення біженців представники МОМ відвідали десятки колективних центрів. Один із найгірших прикладів проживання біженців у такому житлі, розповідає голова чеського офісу МОМ Петр Чап, – неподалік олов’яної шахти у віддаленому районі Карлових Вар.

«Це і так соціально й економічно невигідний регіон, а ця олов’яна шахта вже 30 років закрита і розташована на відстані 5 кілометрів через кущі від найближчого міста, – каже він, – де місцевий мер не хотів бачити жодних біженців, українців».

Це непоодинокий випадок. Більшість колективних центрів, де проживають українські біженці, за даними МОМ, розташовані у сільській місцевості з населенням менш як 25 тисяч.

«Це, звісно, впливає на обслуговування, рівень медицини та соціальних послуг», – говорить голова чеського офісу МОМ. Ізольованість таких гуртожитків від міст не сприяє інтеграції українців у чеське суспільство і часто пояснює, чому багато людей не можуть переїхати у кращі умови, зазначають у Мінрегіонів та МОМ.

«Чимало біженців адаптувалися до тих умов, де вони перебувають, навіть якщо це у віддаленому місці,» – розповідає Роман Матушек. Мовляв, за два роки у людей сформувалося певне соціальне коло, яке, наприклад, допомагає матерям доглядати за дітьми, коли вони працюють. «Якщо ти вже живеш у такому колективному центрі у віддаленому районі, тобі дуже важко переїхати куди-небудь, знайти квартиру і нові можливості, – додає Петр Чап. – Люди покладаються на цю соціальну спільноту».

Бізнес на бідності?

Майже 60% українських біженців живуть за межею бідності, інформують в МОМ. Фінансові труднощі – одна з ключових причин, кажуть, чому люди досі не переїхали у стандартне житло.

«Можете уявити, якщо людині 60+, вона отримує 120 євро пенсії і 120 євро гуманітарної допомоги. Це 240 євро. На ці гроші ти не можеш зняти житло чи оплатити що-небудь», – говорить голова чеського офісу МОМ. Він додає, що за таких умов, декому доводиться жити за два долари на день.

Кризове перебування українців у колективних центрах, більшість з яких – у приватних руках, стало вигідним бізнесом для їхніх власників, розповідає Петр Чап. Експлуатація бідності через житло – поширена проблема у Чехії, додає він.

За одне ліжкомісце для переселенця у помешканні гуртожиткового типу Чехія виділяла власникам 420 євро. Наприклад, за компактну кімнату для матері і двох дітей власник отримував більш як 1200 євро на місяць, пояснює Чап. А лише в одному з таких центрів, куди навідались працівники проєкту, проживало майже 120 біженців. Це стало непоганим заробітком, говорить він. І йдеться не лише про порятунок українських біженців.

«У Чехії досі висока кількість безхатьків, людей, які живуть у шелтерах або в хостелах, у переповнених квартирах без води або ж з поширеним грибком», – розповідає голова чеського офісу МОМ.

Одна власниця колективного помешкання, додає Петр Чап, прямо заявила про те, що криза – це бізнес: «Вона каже: «Пане Чапо, ця війна – це подарунок від Бога. І я молюся, щоб війна продовжилася на наступні два роки, бо мені треба відремонтувати дах» тощо, – розповідає Чап. – Ось наскільки хворою була вся ця система без контролю та моніторингу».

Власники, кажуть фахівці, нерідко користуються вразливістю біженців, зокрема їхньою бідністю. Наразі 100 тисяч біженців досі отримують гуманітарну допомогу чеського уряду. За даними МОМ, у найскладнішому становищі – батьки-одинаки з двома або більше дітьми. Тож підтримка українців, які живуть за межею бідності, буде одним із викликів для Чехії цього року, повідомляють в організації.

Знайти житло

Сьогодні чеський уряд «ментально і практично рухається від кризового менеджменту у напрямі довгострокових рішень», зазначає радник міністра розвитку регіонів Роман Матушек. З кінця 2022 року вони з Міжнародною організацією з міграції за підтримки Японії почали працювати над рішеннями, які дозволять людям переселитися з тимчасових помешкань у більш автономне житло.

Таке рішення знайшли – активувати помешкання, які не використовуються. Попри великий попит та високі ціни на житло, каже Матушек, у Чехії є близько 200 тисяч осель, де немає постійних жителів. МОМ спільно з міністерствами працюють над тим, як залучити власників такого житла по всій країні. Наразі на чеському ринку недостатньо пропозицій оренди, говорять у МОМ, а потреба у житлі залишається високою і серед чехів. Через попит ціни на оренду зросли. На квартири у Празі, наприклад, люди стають в довгі черги, говорить Петр Чап: «Це також може створювати певну напругу між біженцями та чеським суспільством».

Розміщення переселенців у квартирах та приватних помешканнях вигідне і для чеського уряду. За підрахунками Міністерства фінансів, система з колективними центрами надто дорого обходиться для Чехії, і якість житла, за словами Романа Матушека, «не відповідає вартості, яку платить держава». Парадоксально, окреме житло обійдеться країні ледь не втричі дешевше, підсумовує радник в Мінрегіонів.

Це також і про покращення умов життя – як для біженців, так і для чехів, серед яких, за словами Чапа, чимало безхатьків та людей, які живуть у шелтерах або в хостелах з грибком чи без води.

Дослідження МОМ показує, що колективні центри часто непридатні для довгострокового проживання. А громадські організації скаржилися, що менеджери тимчасового житла інколи відмовляли їм у доступі.

Дискримінація і допомога

Бажання переїхати у довгострокове житло є однією з найбільш нагальних потреб серед українських біженців, говорять у МОМ. Утім, чехи нерідко бояться здавати квартири, наприклад, через можливі пошкодження власності чи брак досвіду. Але не тільки.

Чимало українців отримують відмову в оренді житла саме тому, що вони – українці, каже координаторка шелтерів при МОМ Мартіна Цілкова.

«Тут нічого нового, – додає Петр Чапа. – Такі відмови з позиції того, що людина інша, відбуваються на чеському ринку багато років в сенсі дискримінації ромів».

Попри такі дані, кількість скарг щодо дискримінації чи то ромів, чи то українців, не сприяє вирішенню ситуації, говорить Роман Матушек: «Загалом за рік було 60 скарг, які потрапили до омбудсмена».

«Якщо людина отримує відмову від агента нерухомості, то це є предметом перевірки чеської бізнес-інспекції, бо це протизаконно, – говорить Чап. – Але також важливо аргументувати та відстоювати свої інтереси, оскільки не завжди відмова ґрунтується на тому, що хтось відрізняється».

Він пояснює, що інколи орендодавці не хочуть говорити із орендарями українською або можуть не знати, як готувати контракт українською та чеською мовами. Аби вирішити це питання, наступні місяці МОМ планує проводити тренінги для громадських працівників, локальних акторів та працівників міжкультурних центрів.

Окрім цього, багатьом біженцям потрібна допомога, щоби переїхати в окреме житло, каже Мартіна Цілкова: «Ці люди найбільш вразливі. Це ті, які не мають достатньо навичок, вони не змогли переїхати за останні два роки». Тому їм потрібен соціальний працівник, який матиме розуміння, як працювати з нерухомістю. За підрахунками МОМ, щоб переселити одну сім’ю з колективного центру у квартиру, такому працівнику потрібно 50 годин роботи. . Наразі, кажуть, все впирається у ресурси.

Сьогодні Міжнародна організація з міграції працює у 33 колективних центрах у рамках підтримки біженців. За словами Мартіни Цілкової, з огляду на потребу у часі та ресурсах, вони намагаються домовитися з урядом про продовження їх функціонування як колективних центрів на довший період.