Дев’ять місяців на лінії вогню: воєнні злочини російської армії у Таврійському на Херсонщині

У Таврійське на Херсонщині почали повертатися люди. Попри відсутність світла, електропостачання і води. В квітні більшість жителів села виїхала через потужні обстріли і компактно оселилися у передмісті Миколаєва. Вони звернулись до Крим.Реалії і попросили показати їхнє село. Довгий час журналістів у Таврійське не пускали. І тільки після звільнення Херсона ми змогли потрапити в населений пункт, який всі 9 місяців був на лінії вогню.

«Все було: танки, міномети, Гради»

На під’їзді до позиції російських військових біля Таврійського – окопи, бліндажі, розкидані гільзи від снарядів та спалена техніка.

Бої за село, за словами місцевих, розпочалися з 6 березня.

«До нас 6 березня заїхав танк і одна броньована машина. Вони як розвідники. Наших нікого не було військових, вони Миколаїв боронили. Тому вони одразу пішли трасою Херсон-Миколаїв. Рашисти пішли трасою, і там були великі бої», – пригадує житель Таврійського Олександр Довженко.

Наступного дня населений пункт зайняли ЗСУ. У Таврійському пишаються, що жодного дня не були під окупантами. Але весь цей час, поки російські військові не відступили, село обстрілювали, – кажуть місцеві.

Усі 9 місяців у Таврійському безвиїзно прожили троє людей. Серед них і 76-річний Володимир Ілліч. Весь цей час без води, електрики та підвозу продуктів У своєму напівзруйнованому будинку Ілліч розмістив українських солдатів. Військові ділилися водою та харчами.

«Тоді я вже почав пекти хліб свій. Кажу їм: «Борошно потрібне». Вони тоді дістали борошна. Пекли тут. Спали повністю на підлозі, повитягували там всі столи. Тут перебули, а дров немає. Пішли в лісосмугу спиляли дрова. Я їх заставив, груба є, давайте біля груби плиту зробимо. Щоб тепліше було і щоб сушитися. Правда, хлопці заходилися і раз-два зробили», – згадує Володимир Кічка.

Володимир доглядав тварин односельців. Годував свиней, доїв корів, поки ті не розбрелися степом.

«По правді страшно було, звісно. Оці ось собаки, оце один і другий, оно коло мене. Це от снаряд падає у городі, я тут під стінку – бах, і вони на мене зверху. І вони зараз так і крутяться. Вже хазяєва прийшли, а вони крутяться. 9 місяців коло мене, я їх годував. Відварював їм макарони, в жолоб од хати насипаю їм… Дев’ять штук. 9 штук собачат цих», – каже Володимир Кічка.

Усі блага цивілізації у Таврійському зникли після першої атаки російських танків, – кажуть місцеві.

«Виїхали звідти два штуки і давай… Я не знаю, якось навмання били вони. Але тоді пропав і газ, і зразу все», – розповідає житель Таврійського Віктор.

Віктор повернувся до Таврійського у листопаді. Запитує, чи можна матюкатися. Інакше передати, пережите у селі, складно.

«Ну що, кошмар тут був, що тут було? Все було: танки, міномети. Все що попадалося. «Гради». Поки снаряди привезуть, перекур. А потім погодинка. Так, у них погодинка була. Він заряджає, б’є, невідомо куди», – каже Віктор.

Віктор виїхав після масованого мінометного обстрілу Таврійського.

«Ми з братом лізли рачки в центрі, і намагались… І мінометами крили, і «Васильками», і всім, що попало. І в повітрі вибухало. Ми дійшли туди до центру, нормально було, а потім як припало. А потім наші стояли, то кричать: «Давай, в перебіжку». І ото в перебіжку ми почали бігти, і вони сказали: «Хлопці зараз будуть їх крити. Оце ваш час, щоб ви звідси втекли», – пригадує Віктор.

Воєнні злочини російських військових у Таврійському

Деяким мешканцям Таврійського втекти не вдалося. Скільки людей загинуло офіційної інформації немає. За підрахунками родини Довженків, загинули шість односельців.

«Мій син Геннадій їхав в районний центр по продукти. Повертався назад не доїхав додому, 20 кілометрів залишалось йому. Вискакує БТР із посадки, розстріляли їх повністю. Там він із сестрою був двоюрідною. І потім ще танком переїхали. Ми не могли забрати навіть», – ділиться пережитим житель Таврійского В’ячеслав Виграновський.

Тіло сина, за словами В’ячеслава, односельці підібрали лише наступного дня. Перенесли на цвинтар, і вже звідти його забрали батьки.

«Невинні люди. А жінку так переполосовало, що з неї одяг злетів увесь. Це справжній воєнний злочин. Фашистів так не робили, як вони…

Так, ми ще встигли по-людськи – бігом-бігом – і поховати, а після того люди у Правдино кажуть, ховали у городах, у дворах людей. Без труни, у целофані», – каже В’ячеслав Виграновський.

Інша жителька села, Олена, розповіла, що на її очах під час обстрілу загинули двоє хлопців. Вони прямувала допомогти матері затягнути вікна плівкою.

Зруйноване Таврійське без газу й світла

Уродженець Таврійського Костянтин Баранов, каже, пережив усі бомбардування у селі. Нікуди не виїжджав, не міг.

«Десь уже у березні місяці виїхали. Жінку я вивіз. Потім повернувся, тут мати моя була. І з матір’ю тут жили ми. Мати не транспортабельна, далеко не може їхати. Тут цілодобово бомбили. Дві години перерва у них, коли обідають і знову починають смалити. Або літали снаряди над нами або літали по нас. Маму у підвал спускав, і сам живий у підвалі. Мою хату розбило повністю, я зараз у маминій хаті. В неї трохи вціліло, кілька кімнат є в неї», – каже Костянтин Баранов.

Зараз у Таврійському жодних зручностей, – розповідають місцеві.

«На даний час немає ні світла, ні газу, ні води. Поки що нам влада нічого не обіцяє. І підірвані мости, тому що до цього часу до нас ще ніхто не приїздив і не дивився, яке в нас насправді становище в селі», – каже жителька Таврійського Світлана Довженко. Це вона написала листа в редакцію Крим.Реалії і попросила приїхати.

Родина Довженків займається сільським господарством. За місцевими мірками, вони великі фермери. Цього літа війна не дала зібрати врожай. Відповідно, прибутку від продажу зерна та насіння сім’я не отримала.

«Перед війною у нас всі поля були засіяні. Пшениця. Ще дощики дуже хороші пройшли. І все воно погоріло, все залишилося. Є ще складське приміщення, вікна вибиті, залишилося насіння і зерно. Якщо воно не пропаде, то може вдасться хоч щось реалізувати. Хоча якість вже не та. У нас погані дороги, це раніше весни нічого не вдасться», – розмірковує чоловік Світлани, фермер Олександр Довженко.

Російські снаряди влучили у двір фермерів та пошкодили будинок. Один із ударів припав по цистерні з паливом для заправки сільгосптехніки. Уламки побили трактор і комбайн.

«З нашої бригади пошкоджено сім тракторів, ось, як ви бачите. Зовсім нова, майже не використовували, сівалка Ноу-тілл. Новий, ззаду, трактор МТЗ. Комбайн зруйнований. 80% зруйновано техніки», – каже Світлана Довженко.

Таврійське розташоване на краю Херсонської області. До обласного центру понад 50 кілометрів. До Миколаєва ближче, трохи більше 40. Ця віддаленість від великих міст лякає мешканців Таврійського. Люди бояться, що про них забудуть. Вони чекають закінчення війни.

«Хочеться побажати нашим воякам, щоб скоріше вони відбили тих рашистів. Це звірі. Я взагалі не можу уявити, як це так. Це ж наші браття росіяни. Я прожила, мені 64 роки, і оце подумати, що можуть росіяни зробити із нами, із українцями! Та це в голові навіть такого не можна уявити. Я вночі сплю і думаю, чи це мені сон, чи це мені здається це все. Зруйнувати всю нашу Україну! Повбивати мирних жителів, і продовжують же це робити. Ми лягаємо спати, молимо, просимо Бога, щоб ми вижили і вранці прокинутися», – розповідає жителька Таврійського Людмила Дишлевська.

Всі 9 місяців більшість жителів Таврійського мріяли повернутися до своїх домівок. Але вийшло, що повертатися немає куди. Зараз у Таврійському мешкають 6-7 сімей, не більше.