Мінсоцполітики переглядає пільги та допомогу переселенцям: кому можуть перестати платити

Міністерство соціальної політики України планує переглянути те кому, за якими критеріями і скільки надає допомогу держава, зокрема і тимчасово переміщеним особам. У відомстві пишуть новий Соціальний кодекс та хочуть глобально переформатувати пільги.

Допомога в разі бідності має не лише допомогти людині вижити, вважають у відомстві, а й надати їй можливість досягти економічної самостійності, зокрема отримати новий фах чи організовували нову справу.

Відтак комусь держава перестане платити, однак про повне скасування соцвиплат не йдеться.

Як саме виглядатимуть зміни, особливо щодо внутрішньо переміщених осіб, в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Свобода.Ранок» розповіла міністр соціальної політики України Оксана Жолнович.

– Пані Жолнович, скільки українців зараз законно отримують допомогу від держави як переселенці, а скількох з перевірених (та інформація, яку подавали раніше, можливо) позбавили цієї соціальної виплати? І в чому були найбільші порушення?

– Якщо ми говоримо про внутрішньо переміщених осіб, то допомога їм надавалася на проживання. Відповідно, ми повинні зрозуміти, що є той проміжок часу, де людина має потребу адаптуватися, додатково знайти роботу, знайти житло і далі пробувати самостійно налагоджувати своє життя.

Тому що у нас дуже багато людей переміщається з різних місць України. Але критерії, по яких ми зупиняли ці виплати, були дуже чіткими. Тобто, якщо є якесь своє власне житло на території, що не є окупована і що не є в зоні бойових дій, очевидно, не зовсім доречно платити ще й тій людині додатково допомогу на проживання.

Якщо людина виїхала за кордон і проживає там, отримала там прихисток, то зрозуміло, що міжнародні партнери ставлять нам запитання. Тому що ця допомога на внутрішньо переміщених осіб 100% фінансується з коштів Світового банку. А також ті кошти, які надаються країнам, нашим сусідам для виплат нашим громадянам, це також кошти ЄС, США. І вони запитують (це одні і ті ж самі кошти), що якщо вони вже оплачують нашим людям в Польщі, то чому вони ще раз оплачують їм як внутрішньо переміщеним особам в Україні.

Тому ми зробили верифікацію, подивилися, скільки наших громадян виїхало на прихисток до Польщі чи інших країн. І таких було 115 тисяч громадян. Їм виплати припинені.

Також ми подивилися – були задвоєння. Люди переїжджали з області в область, але не всюди вчасно подавали заявку про припинення виплат. Це не було багато тисяч людей. Разом з тим певна кількість видатків, майже 10 тисяч були припинені, які отримували в декількох громадах.

Ще виявилися, верифікували тих, хто не подав документи, що помер родич, а вже були померлі. Через реєстр ми з’ясували. Приблизно 10 тисяч виплат припинили. І приблизно 21 тисячу людей і 250 тисяч осіб – пов’язано з припиненням, якщо у них є гроші на депозитних рахунках, більше 100 тисяч, а також вони придбали валюти на більше ніж 100 тисяч. Ми також розуміємо, що в цих людей є достатньо заощаджень. І, очевидно, ці гроші варто спрямувати найбіднішим, тим, хто справді потребує.

– Але понад 100 тисяч – це ж насправді не така й велика сума. Її на сім’ю може вистачити на чотири місяці, на п’ять. Якось потім ці люди можуть претендувати, якщо у них ці гроші закінчаться, на допомогу від держави?

– Вони отримували більше року ці допомоги. Зараз ми взагалі поставили строк, коли для такої допомоги, для реінтеграції ми передбачаємо 6 місяців. Потім дивимося, якщо людина не змогла працевлаштуватися або є інвалідність, або є якісь інші ризики, багатодітність, ми ще на пів року продовжуємо цю допомогу. Якщо ж і за цей проміжок часу в людини не пропадають ті ризики, через які їй потрібна допомога, тоді вона вже буде отримувати не допомогу по ВПО, а допомогу, наприклад, по малозабезпеченості або допомогу як багатодітна родина, або допомогу як людина з інвалідністю.

Тобто ми їй не даємо цей статус внутрішньо переміщеної, бо воно не має сенсу весь час по одному статусу платити. А визначаємо той справжній ризик, через який людина не може мати економічної самостійності, щоб правильно з ним працювати. Якщо, наприклад, є багатодітна родина і немає де дітей залишити, нам потрібно допомогти родині з садочком чи з центром денного догляду, якщо дитина з інвалідністю. Тобто треба адресно вирішувати питання. А поки там, де загальна допомога як ВПО, незрозуміло, через який ризик людина не може отримати самостійність.

– Але якщо порахувати, 12 місяців на рік по 2 тисячі гривень виплати. 24 тисячі на людину – це теж така сума насправді не дуже значна, якщо її оцінювати в межах допомоги.

– Але не єдина. Тому що людям, крім того, виплачується субсидія для покриття комунальних видатків. Крім того, власникам житла, в яких орендують наші громадяни житло, теж повертають кошти за комунальні послуги.

От, бачите, ще раз пересвідчуємося, що коли ми даємо багато різних допомог, але невеликими сумами, складається відчуття: так ця ж допомога невелика і ця допомога невелика! Але якщо їх всі пододавати, посумувати, то виходить дещо інша сума. Тому ми й вирішили, що краще надавати одну допомогу більшою сумою, тоді люди її відчувають як допомогу, аніж давати 10 допомог з різних підстав невеликими сумами.

– З приводу перегляд виплат. За якими принципом вони будуть здійснюватися і переглядатися? Тобто ця велика єдина допомога – які підходи ви до цього застосовуєте? Те, що ви згадали? Якщо багатодітна сім’я, то їм будуть дозволяти, умовно, шукати можливості десь залишати дітей, а батькам йти працювати? Чи якісь інші підходи, з яких ви також виходите?

– Ні-ні. Якщо багатодітна сім’я, то вони свої виплати отримують. Мова йде про групу допомог, які пов’язані з бідністю. Наприклад, допомога ВПО пов’язана ж з бідністю. Людина не може самостійно забезпечити своє проживання на якийсь проміжок часу. Також допомога малозабезпеченим пов’язана з бідністю. У нас є ще декілька видів допомог, які пов’язані з низьким доходом. І ми їх всі об’єднуємо в одну велику допомогу.

– З приводу того, чи не вийде так, поки ця реформація в соцполітиці, в питанні допомоги буде відбуватися, то ті люди, які насправді потребують цієї допомоги, можуть залишитися з порожніми кишенями?

– Ніхто нічого не скасовує. Усі допомоги, які сьогодні є, вони продовжуються і виплачуються. І об’єднаються тільки тоді, коли набере чинності новий закон та буде впроваджена нова допомога і нова виплата. Немає такого, що ми зараз припинили якісь виплати або сказали: ні, якісь допомоги не виплачуються. Навіть якщо ці допомоги вже зовсім дрібні, наприклад, у нас є така допомога на догляд – 34 гривні, ми все одно продовжуємо її виплачувати, допоки ми її не об’єднаємо з чимось більш значним.

– Пані Жолнович, з приводу того, скільки часу може зайняти ця реформація в системі цих виплат, то ви ставите собі якийсь дедлайн, тобто в такий-то період ми маємо це зробити? Чи є якісь попередні прорахунки, скільки часу це може тривати?

– Ми вже підготували законопроєкт. Зараз ми його погоджуємо з іншими центральними органами виконавчої влади. Але основне – це парламент і, відповідно, проходження в парламенті. Звісно, ми будемо розмовляти з депутатами, будемо дискутувати. Кожен пункт буде того, що ми пропонуємо, в парламенті ще переглядатися. Сподіваюся, що за пів року встигнемо. Це не швидка реформа.

– Усі ті допомоги, які виплачуються у зв’язку з бідністю (а допомога на ВПО, ви самі сказали, належить до цієї категорії), виплачуються зараз за кошти виключно партнерів України чи, можливо, з бюджету також беруть ці гроші?

– Хочу пояснити. Сьогодні наш бюджет, тобто ті кошти, які йдуть від українських платників податків, практично 100% спрямовуються на оборону. Ми воюємо. І наші, наприклад, міжнародні партнери відмовляються оплачувати нашим військовим та практично усе, зокрема і зарплату. Тому всі українські зароблені кошти 100% йдуть на війну і 100% йдуть на оплату зарплати військовим і так далі.

А соціальні видатки, зокрема практично всі наші соціальні допомоги, покриваються коштами різних міжнародних партнерів. Переважно це такі транші, які заходять всередину в бюджет, на рахунки нашого бюджету, але далі спрямовуються на допомоги. І ми окремо по кожній допомозі, по кожній витраті, по кожному виду допомоги звітуємо перед тими міжнародними партнерами, які в бюджет на це дали кошти. Декілька аудитів вже пройшли – і «Делойта», і Рахункової палати, і ще. Тобто дуже строге звітування. Тому що всі іноземці, які дають гроші, хочуть розуміти, наскільки ефективно ми їх використовуємо.

– Пані Жолнович, а коли відбувається перевірка тих людей, які, для прикладу, отримують допомогу і в Україні як ВПО, так і за кордоном як біженці, то як відбувається ця перевірка? Це фізичні люди ходять додому, стукають у двері, дивляться, чи люди не з’являються, перевіряються документи прикордонної служби, чи людина виїжджала? Як цей процес організований?

– Автоматично він організований. Ми обмінюємося всіма реєстрами. І ніхто до людини в двері не стукає. Здійснюється обмін інформацією з прикордонною службою. Фіксується кількість днів, коли людина виїхала і безперервно не поверталася. І якщо це довготривалий проміжок часу, тоді ми призупиняємо цю виплату. Якщо людина повернулася, якщо вона далі проживає в зоні бойових дій, реєструється на якісь іншій території, подає заявку через «Дію» на отримання цієї допомоги знову. І все.

– Якщо говоримо зараз саме в контексті тих альтернатив, які може запропонувати держава людям, яким, для прикладу, в майбутньому не будуть давати фінансову допомогу саме в плані грошей, про які це альтернативи йдеться або, скажемо так, допоміжні речі?

– Усі допомоги, які є, і залишаються. Тобто в нас є базові речі. Коли людина не може доглядати за собою, це різного роду допомоги на догляд. Коли людина не має достатнього доходу, тобто є ризик бідності, то це підтримка в бідності. І це основні такі. Вони можуть ділитися на підвиди, але ціль чи мета, з якою ми надаємо допомогу, то це коли ти не можеш прожити – у тебе бідність, або коли ти не можеш за собою доглядати і тебе постійно потрібно утримувати.

Відповідно, такі види допомоги і з такою метою і залишаться. Але до кожної з них ми хочемо додати ще послугу. Тому що для нас дуже важливо, щоб людина себе почувала не покинутою, не одинокою. Наприклад, коли жінка чи родина постраждали від домашнього насильства, їм надаються тимчасові виплати для підтримки їхнього життя. Разом з тим, якщо не дати психосоціальну допомогу, якщо не допомогти знайти роботу, якщо не допомогти вирішити юридичні питання з житлом чи з якоюсь іншою власністю, то людина так і залишиться в тій залежності, в цьому ризику і в цій безпорадності. Якщо в людини в результаті якоїсь психологічної травми виникла алкогольна залежність чи якась інша залежність, якщо цій родині не допомогти подолати цю залежність, ми інколи не зупинимо ні виплати, нічого не змінимо для цієї родини.

Тому для нас паралельно з виплатами дуже важливо розширити мережу послуг, коли кожну конкретну родину супроводжує соціальний фахівець, який спеціально навчений, і пропонує їм певні дії для того, щоб вони покращили своє життя.

Якщо це, наприклад, родина, яка не здатна піклуватися про свою дитину. І це може бути неумисно. Наприклад, вони могли також виховуватися в інтернатних установах і просто не вміють, не знають навичок батьківства. Тут важливо допомогти, підтримати, дати фахівців, які навчать. І далі випустити людину у самостійне життя. Ось про що мова йде.

Ми не маємо достатніх сервісів в громадах, щоб допомогли нашим громадянам виходити з кризи. А сьогодні це дуже загострилося. Тому що ми всі відчуваємо втому, ми всі відчуваємо стрес, ми не знаємо, як нам поводитися в будь-яких простих ситуаціях. Тому що дуже багато викликів. Родини розлучені між собою. Частина членів родини воює, постійні переживання, не дай Боже, ще втрата когось з родини. Це потрібно супроводжувати.

Нам потрібно допомогти людям пережити ці складні обставини і навчити їх, як вони мають правильно з цим боротися. Бо інакше люди заходять в депресію, в стрес, в якійсь інші складні обставини. І далі вже набагато складніше їм налагодити своє життя.