«Вільний світ не допустить, щоб український воїн боровся далі голими руками» – посол Зварич

Через блокаду польсько-українського кордону багатомільйонні втрати несе не лише український, а й іноземний бізнес. На кордоні з Україною, за офіційними даними, з польського боку стоять понад 3000 вантажівок з різним товаром, ба більше, гуманітарні вантажі теж подекуди мусять простоювати в очікуванні на перетин кордону. Наслідки, спричинені страйком польських перевізників, дуже небезпечні, зауважив в інтерв’ю Радіо Свобода розповів посол України у Польщі Василь Зварич. Ми розпитали у дипломата, як можна розвʼязати транспортну кризу і чи може вона позначитися на євроінтеграційних прагненнях України? Також торкнулися історичних тем, війн Росії проти України і на Близькому Сході.

– Страйк польських перевізників – зараз чи не найгостріша тема польсько-українських взаємин. Ви кілька разів їздили на кордон, проводили переговори з мітингарями. Кілька днів тому ви мені розповідали, що українська сторона готова до певних компромісів, але польські перевізники наполягають на поверненні дозволів. Чи можливий компроміс, який би влаштував всі сторони?

– Передусім я вважаю, що кордон не може бути заручником будь-яких вузькокомерційних або навіть чиїхось політичних інтересів. Насправді кордон – це дуже важливо для наших відносин і взагалі для відносин між Україною і Європейським союзом. Кордон не повинен нас розділяти, а особливо в цих умовах, коли Росія докладає зусиль для того, щоб знищити ці традиційні, логістичні шляхи – постачання товарів через море або повітряним шляхом. Тобто дуже величезне навантаження йде зараз на автомобільний вид транспорту. І в цих умовах намагатися обмежити рух або блокувати пункти пропуску –мені здається, що це щонайменше, дипломатично кажучи, неправильно.

Є інші форми протесту, можна свої права відстоювати в інший спосіб, але жодним чином не робити заручником інших, навіть звичайних людей, інший бізнес. Ми знаємо, що вже ця ситуація на кордоні, ці акції протесту, блокування призвело до багатомільйонних втрат, і в тому числі іноземного бізнесу, який скаржиться на цю ситуацію.

Тому я вважаю, що це по-перше, неправильно, кордон має бути розблокований якнайшвидше, треба сідати за стіл переговорів і говорити про речі реальні, про те, що ми в принципі вже запропонували як механізм для полегшення переміщення перевізників через пункти пропуску.

Але, очевидно, там якась інша воля, там, мабуть, якийсь інший порядок денний. І ці вимоги, які ставлять польські перевізники, вони реально не є зіставні з нашими можливостями, оскільки вони втручаються в поле законодавства Європейського союзу, вони втручаються в наші взаємні зобов’язання в рамках Угоди між Україною і ЄС. Відповідно, при будь-яких обставинах змінити швидко цю угоду або навіть викликати бажання в української сторони змінити цю угоду – це нереально, тому що ми значною мірою залежимо від дії цієї угоди. Якщо для польських перевізників – це питання підвищення певних комерційних здобутків, то для нас – це питання життя і смерті.

– Що запропонувала українська сторона? Ми знаємо, зокрема, про те, що є можливість відкрити дві смуги на двох пунктах пропуску для порожніх польських вантажівок, які повертатимуться з України до Польщі. Чи ще щось було запропоновано?

– Ще було запропоновано пустити цей порожній транспорт через інші три пункти пропуску, які в нас функціонують. Тобто при бажанні можна знайти спосіб. І якщо би це врегулювало ситуацію і розблокувало кордон, то кордон вже би був давно розблокований. Я справді бачу, що ці пропозиції з нашого боку конструктивні. І під час переговорів, в яких брала участь і польська сторона, і представники Європейської комісії, справді, всі три сторони погодилися з тим, що це дуже конструктивні кроки назустріч певним очікуванням з боку польських перевізників. Натомість вони відразу все це відкинули, сказали, що для них основна мета – це відновлення дозволів, і без відновлення дозволів вони не мають наміру розблоковувати кордон, це такий чистий шантаж і тероризування всіх інших (мова про дозволи, які Єврокомісія скасувала для України у червні 2022 року, запровадивши так званий «транспортний безвіз» – ред.). Я думаю, що це неправильний шлях, це шлях, який не відповідає європейським нормам і європейській практиці, і всі ті, хто стоїть за цим страйком, рано чи пізно будуть змушені нести за це відповідальність.

– Ситуація на кордоні складна і напружена. Один з організаторів блокування у розмові з Радіо Свобода сказав, що у четвер вони планують перекрити ще й пункт пропуску «Медика», а це означає, що всі переходи будуть паралізовані. Так протестувальники нібито мають намір дотиснути, аби їхні вимоги виконали, бо, мовляв, сидіти до свят на кордоні їм не хочеться. Чи є у вас інформація про блокування ще й «Медики»?

– Я знаю, що розмови на цю тему зараз тривають на рівні воєводства з потенційними організаторами цієї акції протесту. Це не будуть перевізники, це будуть представники сільськогосподарської галузі. Вони не планують блокувати як такий пункт пропуску, там має бути просто хода по пішому переходу, але так чи інакше це, знову ж таки, буде ускладнення руху на кордоні. Відповідно, ми просимо, звертаємося до польської сторони, все ж таки, не допустити до цього, бо і так ситуація на кордоні є, чесно кажучи, трагічною. І те, що зараз це відбувається в такий період, свого роду міжвладдя, коли ми очікуємо на зміну виконавчої гілки влади тут, в Польщі, і, відповідно, ніхто не хоче взяти на себе обовʼязок вирішувати цю проблему як слід, тому це дуже небезпечно, насправді.

Я сподіваюся, що, все ж таки, здоровий глузд і відповідальність політиків, в першу чергу місцевого рівня здомінує, і, все ж таки, буде знайдено цей шлях, і знайдено таку мову, яка би переконала протестувальників не вдаватися до цього чергового кроку, який значно ускладнить життя не тільки в Україні, але тут, в Польщі, ну і в рамках всього Європейського союзу це був черговий крок назад.

– У соцмережах українські перевізники пишуть, що мітингарі перестали подекуди пропускати гуманітарні вантажі, хоча обіцяли, що допомогу Україні і мілітарну, і гуманітарну будуть пропускати безперешкодно. Чи відомо вам про факти, коли «коридор солідарності» не працює?

– Насправді ми ведемо з поліцією постійний діалог. І щоразу, коли з’являється така інформація, ми її відразу перевіряємо в контактах з польською поліцією. Ми отримуємо запевнення від них, що насправді гуманітарний вантаж пропускають і всі вибухонебезпечні чи інші вкрай потрібні Україні вантажі пропускаються без проблем. Єдине, що треба врахувати, що уже навіть з цих вантажів, які везуть гуманітарну допомогу, створилася певна черга. Але такого, щоб був повністю заблокований рух гуманітарних вантажів в Україну чи палива, чи особливо військової допомоги – про це взагалі не йдеться. Особливо військова допомога проходить безперешкодно.

– Я розмовляла з головою польсько-української господарської палати, колишнім міністром економіки Польщі Яцеком Пєхотою. Він розмірковував, як можна припинити блокаду кордону. Оскільки за понад два тижні переговори не принесли успіху, то дієвим може бути скасування дозволу на страйк. Тобто гміна, яка погодила блокування, може просто скасувати цей дозвіл. Як вважаєте, чи це вихід?

– Мені здається, що при бажанні можна було б знайти будь-який варіант, який би міг виявитися дієвим для того, щоб розблокувати рух на кордоні. Те, чи можна відкликати цей дозвіл на рівні місцевої влади, чи ні, це справді така внутрішня компетенція польської влади, і це, звісно, їм ухвалювати рішення. Для нас що найважливіше? Щоб цей рух вантажів був безперешкодний. Кордон не може бути заручником у намаганнях якоїсь політичної сили чи локальної групи підприємців відстоювати свої інтереси, тому ми повинні шукати будь-який шлях, який би допоміг вдосконалити ситуацію на кордоні. І ми справді сподіваємося на те, що і місцева влада, і уряд Польщі знайдуть відповідний вихід з цієї ситуації.

– Блокаду кордону організувала невелика частина перевізників. Інші критикують колег, у соцмережах публікують відео, де висловлюють іншу позицію. Чому польська влада не може вирішити цю проблему? Через процес формування нового уряду нема кому предметно домовлятися з перевізниками? Чи в чому причина?

– Спроби домовитися були, і вони продовжуються. Ми також зі свого боку докладаємо всіх зусиль на дипломатичному рівні, щоб це відбулося. Я знаю, що дуже активно працює міністерство на чолі з паном Кубраковим. І кожен з нас намагається докласти своїх зусиль для того, щоб розблокувати кордон. Ситуація ускладнюється тим, що ці акції протесту відбуваються, як я сказав, у такий період міжвладдя, між формуванням урядів. Один уряд, по суті, завершує свою місію, інший ще не сформований. Той, хто придумав взагалі ці акції протесту, він, очевидно, брав цю ситуацію до уваги. Це справді ускладнює, але я не вважаю, що цей процес є безнадійний. Ми продовжуємо наполягати на тому, щоб було знайдено вихід з цієї ситуації, ми продовжуємо свою дипломатичну роботу, ми допомагаємо українським водіям, які зараз стоять у черзі, разом з Міністерством інфраструктури України. Робимо все, що в наших силах, але оскільки це відбувається на території Польщі, то основну функцію, основну роль розблокування цієї ситуації мав би відігравати польський уряд, польська влада.

– Тривожні сигнали надходять і від словацьких перевізників. Двічі, якщо не помиляюся, минулого тижня вони на годину перекривали кордон з Україною. Як гадаєте, наскільки настрої тамтешніх перевізників серйозні і чи можуть їх зупинити можливі санкції ЄС? Чи там теж є політичні впливи на протестні настрої мітингарів?

– Ми залучаємо по максимуму Європейську комісію, оскільки цей кордон, він не тільки є кордоном між Україною і Польщею чи Україною і Словаччиною, це є кордон між Україною і Європейським союзом. Ми знаємо, що Європейський союз намагається зробити все для того, щоб ці «коридори солідарності» функціонували якнайкраще. Подібні акції протесту створюють перешкоди для функціонування «коридорів солідарності», тому роль ЄС, роль Європейської комісії у врегулюванні цієї ситуації є важливою. І ми ведемо з Брюсселем постійний діалог, шукаються різні механізми впливу, в тому числі і на страйкарів. Не виключеним є питання щодо запровадження певних компенсаційних чи санкційних механізмів, звісно, це питання відкрите, і воно в компетенції Європейської комісії.

Тим не менше, я вважаю, що ці люди, які стоять за цими акціями протесту, повинні відповідально підходити до своїх дій. Так само, як в галузі медицини, кожен лікар керується принципом – передусім «не нашкодь», так само і в цій ситуації, коли кордон для нас виконує життєво необхідну функцію в умовах війни, в умовах російської агресії, я думаю, що цей принцип «не нашкодь» також повинен бути притаманний і всім тим, хто розпочав цю акцію протесту.

– Зерновий конфлікт трохи відійшов на задній план, але він до кінця не вирішений? Чи може питання зерна, перевезень, так званої конкуренції стати перешкодою для євроінтеграції України?

– Я не думаю, що це буде перешкодою. Звісно, це вимагатиме ретельних, дуже тривалих в часі, очевидно, переговорів, оскільки сільськогосподарська галузь в Україні створює певну конкуренцію для сільськогосподарської галузі тут, в Польщі. Водночас ми налаштовані на конструктив, і ми вже це продемонстрували неодноразово.

Ми запропонували польському уряду дуже хороший механізм, як взаємодіяти в цій галузі для того, щоб не створювати проблем польським фермерам і водночас забезпечити інтереси українських фермерів. Тобто ми повинні працювати в системі win-win, тобто, щоб кожна сторона отримувала свої переваги, і це саме той принцип, який діє в Європейському союзі. Я вважаю, якщо країни Європейського союзу на різних етапах інтеграції змогли домовитися між собою, країни з різними інтересами змогли домовитися між собою, то такі дружні, братні, я б сказав, народи і країни, як Україна і Польща, зможуть досягти між собою порозуміння, навіть у найскладніших питаннях взаємодії в економічній галузі.

– Ще одна гостра тема – історична. Я зацитую: «Без розв’язання питання ексгумації Україна не може мріяти про вступ до ЄС», – сказав заступник закордонних справ Польщі пан Яблонський. Як можна трактувати таке висловлювання? Це ультиматум?

– Я вважаю, що це його особиста позиція як політика, в першу чергу, а не як дипломата. Насправді це не є проблемним питанням, яке не можна врегулювати. Я думаю, що ці люди, які в Польщі, ці люди, які безпосередньо займаються цією проблематикою, вони розуміють, яким чином це можна вирішити, вони розуміють, що це є питання більше процедури, аніж політики, з нашої точки зору і з нашої позиції.

Ми би дуже не хотіли, щоб це питання було далі політизоване. Ми маємо відповідний механізм – міжвідомчу комісію, яка розглядає всі запити на проведення пошукових чи ексгумаційних робіт в Україні. Ми розуміємо, що зараз ця міжвідомча комісія, яка б мала ухвалювати рішення, вона перебуває в такому трішки розібраному складі, тому що її очолює міністр культури, зараз на цьому етапі в нас новий міністр культури ще не призначений, тому, відповідно, ми повинні пройти цей шлях формування нового складу цієї міжвідомчої комісії, яка б могла розглядати подібні внески. Не йдеться тут про якісь політичні перешкоди, які ставить українська сторона польський, ідеться про звичайну процедуру, яку повинні ми виконувати для того, щоб все робити в полі правовому. І ті в Польщі, хто займається цим питанням, вони знають про це. І ми таким чином дали уже дозвіл на пошукові роботи в Тернопільській області. І ще кілька років тому були дані дозволи на проведення пошукових робіт в околицях Львова. Тобто ми показуємо свій конструктив і свою конструктивну налаштованість.

Водночас хочу підкреслити, що польська сторона також знає, яку власну «домашню роботу» вона повинна пройти для того, щоб ще більше цей процес полегшити, щоб ми тут діяли в дусі повного взаєморозуміння і на засадах взаємної поваги. Тому ми також і перед польською стороною ставимо певні питання, які б ми очікували на їх вирішення. Польська сторона про них знає, тому я думаю, що політична воля з нашого боку існує для того, щоб не створювати довкола цієї історичної тематики проблемних питань. Єдине, що потрібно – просто вести нормальний діалог на засадах взаємного зрозуміння і взаємної поваги, і відповідно до тих законодавчих процедур, які діють як в Україні, так і в Польщі.

– Після довгої перерви, нещодавно закінчилася перша ексгумація на території західної України, але не на Волині. Чи оцінила Польща цей крок?

– Я сподіваюся, що так, бо це продемонструвало нашу відкритість. І я завжди говорив про те, що тут не існує таких проблем, в цій історичні галузі, які не можна було б врегулювати, і ми відповідально до цього питання ставимося. Ви пам’ятаєте липень, коли в Луцьку вперше, по суті, наш президент і президент Республіки Польща разом вшанували жертв Волинської трагедії, а голова Верховної ради 11 липня, саме в роковини цієї трагедії, відвідав Варшаву, де разом з представниками польської влади, з представниками громадянського суспільства взяв участь у вшануванні жертв цієї трагедії, поклав вінок до памʼятника жертв Волині. Це все відбулося вперше, по суті, це такий безпрецедентний крок, і ми таким чином показуємо, з одного боку, свою вдячність і солідарність з емоціями польського народу, а з іншого боку, ми постійно даємо сигнал, що не потрібно цю тему занадто політизувати… Я думаю, що в рамках таких міжлюдських і міжсуспільних відносин ми зможемо цю тематику пройти гідно.

– Повертаючись до «домашньої роботи Польщі». Коли буде відновлено пам’ятний знак на горі Монастир, на чому наполягала Україна? Чи взагалі обговорюється це питання на дипломатичному рівні?

– Ми послідовно працюємо над цим питанням. І ми отримали запевнення і обіцянки з польського боку на найвищому рівні, що це питання буде врегульовано. Ми вважаємо, що це навіть суперечить певній польський традиції, коли похованих людей немає можливості вказати з іменем і прізвищем. Я нещодавно особисто відвідав це місце на горі Монастир, побачив, як виглядає ця братська могила. І, справді, там бракує 62 імен і прізвищ тих українців, які в цій братській могилі поховані. Я нагадаю, що це українці, які загинули в боях з силами НКВС, тому, незалежно від того, яким може бути ставлення польського суспільства до цих саме людей, вони мають повне право на те, щоб бути похованими і вшанованими з іменем і прізвищем. Це традиція, яка існує в польському суспільстві, вона існує також в українському суспільстві, я думаю, що на цьому фундаменті ми зможемо порозумітися. Тобто ми чекаємо коли цей крок буде зроблений польською стороною, ми віримо, що він буде зроблений, і це відкриє дуже багато, скажу відверто, для наших подальших взаємодовірливих відносин, також в цій сфері – історичної пам’яті.

– Вчора розмовляла зі звичайним поляком, програмістом, який досі активно допомагає українським воєнним біженцям і який цікавиться подіям в Україні. Так от він запитав: «Якщо закінчиться зброя, чи готова Україна сідати за стіл переговори з Росією, чи готова відмовитися від Криму і Донбасу»? Як би ви відповіли цьому чоловіку?

– Я б нагадав громадянину Польщі про таке гасло, яке дуже активно звучало під час подій на Майдані, під час Революції гідності, що «краще загинути вільним, ніж жити в ярмі і в рабстві». Я думаю, що український народ, власне, таким принципом керується. Ми ніколи не припинимо цієї боротьби, тому що це боротьба за наше існування, боротьба за нашу свободу, але з іншого боку – це також боротьба за свободу всього вільного світу. Я думаю, що вільний світ не допустить, щоб український воїн боровся далі голими руками. Я думаю, що він буде боротися і голими руками, якщо потрібне буде, але вільний світ цього допустити не може, тому що це була б поразка всього вільного світу.

Відповідно, я навіть собі не припускаю такої перспективи, коли світ припинить допомагати Україні зброєю, оскільки це наша спільна війна і ми маємо це зло подолати разом. Тому я би хотів, щоб цей польський громадянин, який таку думку висловив, він трошки набрався терпіння, мав більше віри в український народ і мав також більше віри і в Польщу, в свою країну, тому що я впевнений, що Польща, так само, як і інші наші найближчі партнери, вона не залишить Україну на одинці в цій несправедливій боротьбі, яку розв’язала проти нас Російська Федерація.

– А чи чутно у Польщі, в політичних або дипломатичних кулуарах розмови про те, що Україні час домовлятися?

– Я жодного разу не чув цього, більше того, я чув думки про те, що переговори в нинішніх умовах не вирішать ситуацію, але ще відкладуть цю проблему на пізніше. Не можна цей конфлікт перетворювати в якийсь заморожений, тому що ми розуміємо, і Польща дуже добре знає з власної історії, що ці апетити Кремля, вони не вгамуються, це тільки буде привід для того, щоб перезавантажитись і піти з новою силою реалізовувати свої неоімперські амбіції. Тому єдиний шлях забезпечити мирне життя нашим дітям і нашим наступним поколінням – це перемогти в цій війні. Не ми її розв’язали, але ми її можемо завершити своєю перемогою. Я впевнений, що ця позиція поділяється всіма відповідальними країнами вільного світу, бо в іншому випадку ми створимо собі ситуацію, в якій ми будемо жити в постійній небезпеці. Я думаю, що ніхто в цьому не зацікавлений.

– Коли почався пікет польських перевізників, ми були на кордоні і бачили, як в Україну їдуть нові танки. А коли поїдуть на фронт, до прикладу, далекобійні крилаті ракети «Таурус»? Що кажуть німецькі дипломати? Бо обіцянок вже було багато.

– Я думаю, що це певний процес, який завершиться успіхом. Ми уже бачимо, наскільки прогресує суспільна думка в Німеччині, але також і позиція лідерів цієї країни на користь подальшої підтримки України. Я вважаю, що питання постачання Україні цих ракет – це питання часу, але воно буде вирішене позитивно. Зараз вся дипломатія на чолі з президентом України над цим працює. І не тільки над цим. Ми потребуємо, справді, високоточної зброї, ми потребуємо систем протиповітряної оборони, ми дуже потребуємо літаків F-16 і ми дуже активно працюємо над тим, щоб ці літаки в Україні з’явились якнайшвидше. Вся країна зараз, все керівництво держави, всі дипломати працюють над тим, щоб Україна збільшила свої оборонні потужності.

– Війна на Близькому Сході відвернула частково увагу світу від України? Чи відчутно це в ракурсі постачання зброї?

– Звісно, я не вірю в те, що війна на Близькому Сході і саме час, вибраний для того, щоб «Хамас» здійснив збройний удар по Ізраїлю, – це випадковість, тобто, звісно, це був чийсь розрахунок. Я схильний вважати, що за цим всім, справді, стоїть Росія, яка найбільше користає з того, що відбувається на Близькому Сході, справді, так, як ви сказали, шляхом відвернення уваги і гіпотетичною можливістю зменшення допомоги Україні. Але це тільки гіпотетично така можливість, тому що реальна ситуація і запевнення, які ми отримуємо від наших міжнародних партнерів, вони свідчать про щось інше. Незважаючи на те, що відбувається на Близькому Сході, підтримка для України не буде зменшуватися, а буде тільки збільшуватися. Я думаю, що в світі також бачать цей взаємозв’язок між діями Російської Федерації і ситуацію на Близькому Сході. Я думаю, що бачать, що, все ж таки, Росія має певний вплив на ситуацію на Близькому Сході, вплив негативний, вплив деструктивний і підтримка «Хамасу» через взаємодію з Іраном, а ми бачимо, що Росія з Іраном – зараз надзвичайно дружні країни, передусім в питанні продовження цієї російської агресії в Україні, тому вся ця вісь зла вона себе проявляє також і на Близькому Сході. Очевидно, від наших зусиль, від наших здібностей подолати цю вісь зла в Україні, перемогти війну з Росією, також від цього позитивно скористається ситуація на Близькому Сході, тому що все це, мені здається, повʼязані між собою тренди.

– Хто сформує новий уряд?

– Я моніторив ситуацію тут, в Польщі, я чую різні голоси різних політичних сил, я бачу, які виклики стоять перед нинішнім прем’єр-міністром Моравецьким в контексті формування нового уряду, я бачу конфігурацію сил у Сеймі, тобто наскільки це реально, наскільки це нереально. Мені здається, що експерти висловлюють свої думки на цю тему і ми всі їх знаємо, чуємо. Я, мабуть, не в тій ситуації, коли б давати якісь зараз прогнози. В більшості я вірю тому, що очікують польські громадяни, і саме на це ми будемо орієнтуватися. Так чи інакше, я впевнений, що, незалежно від конфігурації майбутнього уряду, відносини між Україною і Польщею будуть розвиватися тільки по висхідній, оскільки нас об’єднує дуже багато стратегічних інтересів, і ми розуміємо, що тільки разом ми можемо бути сильніші.

Ми будемо ще більш впевнено розвивати наші відносини, оскільки ми розуміємо, наскільки величезним є цей капітал взаємної довіри, міжлюдської довіри, взаємної симпатії, особливо симпатії українців до поляків і тієї вдячності – величезний капітал, який ми відчуваємо до поляків за всю допомогу, яку Польща і звичайні польські громадяни нам надавали з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

– То українці вдячні?

– Українці дуже вдячні. І ми цю вдячність пронесемо з собою на все життя і передамо нашим наступним поколінням, тому що те, що відбулося між нами, починаючи з 24 лютого, це був насправді такий вибух міжлюдської солідарності, це був вибух такої емпатії. Ми завжди користуємося таким прислів’ям, що «справжній друг пізнається в біді». Так ось, власне, ця біда, яка виникла в Україні, повʼязана з російською агресією, вона проявила, хто є нашим справжнім другом, хто є нашим ворогом, а хто хоче просто відсидітися, щоб потім згрібати певний капітал собі. Так от Польща – якраз серед друзів України, і друзів вірних, тому, незалежно від того, що відбувається в політичній сфері, я думаю, що цей міжлюдський капітал відносин є належним і міцним фундаментом для того, щоб далі розвивати наше стратегічне партнерство.

– У Польщі залишається трохи більше мільйона українських воєнних біженців. Кілька днів тому міністр енергетики України у Варшаві сказав, що, швидше за все, Росія чекає морозів, щоб масово атакувати інфраструктуру України. Як гадаєте, чи можлива нова хвиля приїзду українців до Польщі і чи Польща готується до цього?

– Ми були на цьому етапі і минулого року, коли багато було розмов про те, що може бути нова хвиля українських громадян, які будуть намагатися перезимувати десь в інших країнах. Ми пам’ятаємо, наскільки складною була ситуація, пов’язана з російськими обстрілами нашої енергетичної інфраструктури, але це не призвело до якихось масових хвиль міграції українців за кордон. Тому я не очікую, що може бути збільшення хвилі українських мігрантів за кордон, оскільки зараз ми ще стали більш підготовленими до таких труднощів, ми стали ще більш згуртованішими і разом ми дамо сигнал Путіну, що йому нас не залякати. Ми будемо впевнено стояти до перемоги. І будь-які спроби Росії знову вчиняти терористичні акти проти нашої енергетичної інфраструктури, вони в першу чергу зашкодять, передусім, Путіну, цій верхівці і російському народові, тому що, знову ж таки, він вкотре проявить своє справжнє терористичне обличчя і йому це не зійде з рук. Ми все це фіксуємо, кожен злочин проти людяності, який вчиняє Росія, ми фіксуємо. І за кожен цей злочин Росії і Путіну, зокрема, доведеться відповідати в міжнародному суді.