Вивезли техніку і сировину, приміщення знищили: панчішна фабрика з Рубіжного відновила роботу у Львові

ЛЬВІВ ‒ Панчішна мануфактура з Рубіжного Луганської облаcті недавно відновила роботу у Львові. Однак обсяги виробництва у рази менші, ніж були до 24 лютого. Замовлень від українських і європейських брендів багато, а виконати їх немає змоги. Сьогодні шкарпетки роблять 17 працівників, які евакуювались із Рубіжного. А було їх до початку повномасштабного нападу Росії на Україну понад 160.

Про амбітне маленьке підприємство і людей, які не здаються.

Світлана Калугіна прасує шкарпетки і оглядає якість кожної з них. У Рубіжному вона керувала процесом пакування продукції і відповідала за кількох підлеглих. Жінка працює на панчішній мануфактурі десять років.

24 лютого Світлані, як і ще 161 людині, власники підприємства повідомили, що призупиняють виробництво у Рубіжному. Вже було чути постріли у місті і ризикувати життям людей було дуже небезпечно. Працівники роз’їхались у різні напрямки: в Україну, за кордон, у Росію, хтось залишився у Рубіжному.

2 квітня Світлані Калугіній із донькою і двома внучками вдалося евакуюватись зі Старобільська у Дніпро, потім вони приїхали у Миколаїв Львівської області. Сюди евакуювались і її колеги зі своїми родинами.

«Ми тиждень чекали, щоб виїхати, а росіяни нам казали, чого ми їдемо в Україну, коли в Росію можна потрапити без черги і все там ми матимемо.

Моя 16-річна внучка однозначно сказала: їдемо в Україну. Її подруги виїхали в Росію і потім розповідали, що там таке говорять про Україну, що ту брехню не заперечиш.

Приходили у двір до нас військової російської армії з Луганська. Було видно, що служать за гроші, говорили нам, що прийшли нас рятувати, «родіну» захищати, а ми дуже борзі і кажемо їм, чого прийшли. Щось шукали, дивились у пивницю, а там наша бабуся сиділа.

Чоловіків вистроїли біля паркану, руки вгору і обшукали. За станом здоров’я мій чоловік не може виїхати, доглядає маму, але на зиму ми її постараємось забрати. Ми живемо у кімнаті в гуртожитку, маємо гарні умови. Живемо і працюємо одним колективом. Поки на роботі, то відволікаємось, спілкуємось, а вночі про все це думаю, і думки не полишають», ‒ розповідає Світлана Калугіна.

Панчішна мануфактура розташувалася в орендованому приміщенні у Львові завдяки міжнародному ґранту. Власники, а це Олег і Геннадій Місюренки, придбали 20 в’язальних машин, щоб відновити виробництво.

Першу шкарпетку зв’язали у Львові місяць тому. Ніяку техніку не змогли вивезти з Рубіжного. В’язальні машини, яких було 98, і всю сировину російські окупанти вивезли в Росію. Приміщення згоріло внаслідок ворожих обстрілів.

«Ми в 90-х роках із братом починали підприємство у Рубіжному з трьох в’язальних машин. Я працював на державній панчішній фабриці, яку зруйнували, закрили. І ми 28 років тому почали власну справу, придбали три машинки. Я в’язав, а брат зашивав шкарпетки. Доросли до майже 100-та машин.

У 2014 році купили приміщення зруйнованого магазину і його відремонтували, облаштували під підприємство. Там створили всі умови для людей. Нам тоді говорили, для чого ми це робимо, оскільки ситуація нестабільна, але ми ризикнули. Все збудували ‒ і все втратили. Але найстрашніше, що через війну ми загубили колектив.

Ми сьогодні працюємо в мінус, тому що людей треба набирати, зарплату платити, кредит повертати. І 20 машин ‒ це мало. Однак було б не по-людськи: взяти кредити і не віддати, не відновити виробництво. Немає спеціалістів в Україні, ми постійно набирали учнів і їх вчили. Щоб майстер був справді добрий, потрібно 5-10 років попрацювати і повчитись», ‒ розповідає Олег Місюренко.

Власники вдруге ризикнули, відновивши виробництво. І це попри повну втрату всього у Рубіжному і великий кредит у банку.

У січні з Італії привезли у Рубіжне 20 сучасних в’язальних машин, які замовили раніше. Бо це найкраща техніка і хотіли шкарпетки в’язати ще кращої якості. Таких машин в Україні не мало жодне підприємство.

Ось це італійське дороге обладнання і вкрали російські окупанти і вивезли до Росії. Як і сировину.

На щастя, нова партія замовленої сировини, а це три контейнери ниток з Індії, не встигла доїхати в Рубіжне. І її доставили у Львів, що стало поштовхом і допомогою для відновлення виробництва.

«П’яту частину виробництва відновили, працюємо в одну зміну. А хочемо цілодобово працювати, для цього шукаємо в’язальниць, бо обладнання простоює багато часу. Сьогодні 90% продукції виготовляємо для львівського підприємства «Dodo socks». Зараз ми робимо дуже мало, це 600 пар шкарпеток на день. Поки що ми маленькі, але амбітні. Усі працівники вже від серпня отримують зарплату. Наша команда зосереджена на відновленні виробництва, обсягів. Ведемо переговори, щоб придбати вживане обладнання», ‒ каже Ольга Ушакова, комерційна директорка Рубіжанської панчішної мануфактури.

Ольга Ушакова 23 лютого приїхала у Львів, щоб тут домовлятися із львівським партнером по бізнесу про часткове перевезення підприємства з Рубіжного. Але не встигли вже нічого зробити. Відрядження Ольги з кількох днів перейшло у життя переселенки. Сюди змогли евакуюватись її рідні. Тут зустрічала працівників підприємства.

«Я 13 років працюю на підприємстві. Виїхала з 16-річною донькою з двома торбинами. Але допомога від держави, гуманітарна допомога, це врятувало. Бо ж не мали грошей.

У Рубіжному у нас були два будинки на одній ділянці, ми нещодавно збудували баню для відпочинку. Намагались щось будувати, щоб залишилось дітям. Старша донька навчається у Києві. Будинки не зруйновані, але вибиті повністю вікна, все пограбоване, росіяни зняли навіть батареї. Одні стіни лишились», ‒ говорить технолог панчішної мануфактури Ганна. Її чоловік служить в теробороні і зараз захищає рідну землю на донецькому напрямку.

Поруч Ганни сидить її колега, чоловік якої також служить в ЗСУ.

У відремонтованому гуртожитку у Миколаєві, що за 35 км від Львова, мешкає майже 50 людей із Рубіжного: працівники Рубіжнянської панчішної мануфактури з родинами.

• За інформацією Львівської обласної військової адміністрації, у Львівській області почали діяльність понад 160 переміщених підприємств, які переїхали переважно з Київської, Харківської, Донецької, Дніпропетровської областей.
• Найбільше підприємств, які від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну перемістили на Львівщину з різних регіонів, займаються легкою та харчовою промисловістю.
• Деякі підприємства вже повернулись у Київську область і там відновлюють діяльність.

«Одна з проблем це те, що релокованим (переміщеним-ред.) маленьким компаніям, яким потрібні 200-300 метрів квадратних приміщення, важко було їх знайти. Бо приміщення такої площі піднялись у ціні, а великі, навпаки, знизились. Тому ми почали формувати хаби (центри-ред.) для малого і середнього бізнесу. Вже два по 5 тисяч квадратних метри створили, там помістяться загалом від 20 до 25 компаній. І це допоможе бізнесу отримувати міжнародну допомогу на такі середовища», ‒ наголошує Орест Фільц, керівник відділу інвестиційної політики Львівської ОВА.

Частина підприємств, які через військові дії перемістились у Львівську область, за рішенням власників, залишатимуться у Львові та регіоні. Є частина таких керівників, які не перереєстровують бізнес і ще вагаються з конкретним рішенням, перебувають у невідомості, тому діятимуть з огляду ситуації у країні.

Підприємства, які переїхали у Львів та Львівську область, створили тут близько 5 тисяч робочих місць.

Рубіжна панчішна мануфактура відчуває велику потребу у кадрах. До колективу переселенців долучаються вже львів’яни.

Замовлення на в’язання шкарпеток підприємство з Рубіжного має не лише з України, але й Чехії. І там дуже чекають, коли зможуть отримати якісні, яскраві, стильні шкарпетки, зроблені в Україні.