«Подивіться на Україну: там дівчина керує танком»: історія українки, яка стала водійкою «санітки» у Празі

Соломія Багрій

«Я за те, щоб жінки мали доступ до всіх професій, якщо цього хочуть. Подивіться на Україну: у нас війна, і тут ти бачиш, як молода дівчина керує танком», – розповідає Світлана Ілюхіна. Після початку великої війни вона знайшла прихисток у Чехії, де стала водійкою медичних перевезень – професії, де майже немає жінок та іноземців.

О пів на сьому ранку на території однієї із празький лікарень на Світлану вже чекає перший виклик. Вона сідає в автомобіль – «санітку» – і їде за пацієнтом, щоб доправити до лікарні. Майже щодня її запитують, чи справді працює самостійно, адже багато хто досі вважає, що така робота надто важка для жінок. Попри це Світлана вже готується до навчання, щоб керувати автомобілем для критичних медичних перевезень і транспортувати пацієнтів між лікарнями Чехії та за її межами. Своєю історією Світлана поділилася з проєктом Радіо Свобода «Ти як?».

До початку повномасштабного вторгнення Світлана Ілюхіна працювала спортивною реабілітологинею у Дніпрі, купила квартиру в Києві й готувалася до переїзду. Але після 24 лютого 2022-го, розповідає жінка, «розпалася» уся база клієнтів. Коли вона дізналася про набір для українців на магістерську програму Карлового університету у Празі, вирішила подати документи. Для вступу потрібно було мати диплом бакалавра, написати мотиваційний лист і пройти співбесіду. До того ж, у Чехії вже жили її донька та батьки.

Навчання передбачало стипендію та річний курс чеської мови. З осені 2022-го Світлана навчається на гуманітарному факультеті за спеціальністю «Дослідження громадянського суспільства». Попереду у неї – державні іспити та захист дипломної роботи.

«Ну все – я напрацювалася»

Паралельно з навчанням Світлана підробляла в магазинах одягу та розвозила автозапчастини мікроавтобусом. Згодом замислилася про роботу у медичній сфері.

«Кататися мені дуже подобається. Я давно воджу машину. Подивилася вакансії і вирішила, що це непогано, що мені підходить: я їжджу і працюю з пацієнтами. Це в межах моїх знань».

Світлана почала ходити на співбесіди і зрештою потрапила на курс при лікарні, який проводила транспортна служба. Впродовж місяця щодня вивчала теорію та відпрацьовувала практичні навички разом із працівниками, щоб отримати ліцензію.

«І далі все пішло так швиденько. Курс, іспит і буквально того ж дня – контракт. А через три дні я вийшла на роботу».

Перший робочий день, пригадує жінка, провела разом із директором: вони відпрацювали маршрути, аналізували питання та помилки. Уже наступного дня вона самостійно поїхала на виїзд. Жінка кермує «саніткою» – спеціальним медичним автомобілем для перевезень, схожим на швидку медичну допомогу.

«Потрібно було забрати з будинку для літніх людей чоловіка 1934 року народження. Спочатку я дуже хвилювалася, не була певна, що мені робити з цією людиною. Але побачила дідуся – у класичних штанах, сороці, при пам’яті. Після цього мені здалося, що, можливо, все буде не так страшно».

Робоча зміна водійки триває вісім годин, хоча нерідко, каже Світлана, починається ще до світанку, коли потрібно доставити пацієнтів на здачу аналізів. Жінка пригадує ситуацію, коли їй о шостій ранку потрібно було забрати пацієнтку за 70 кілометрів від Праги. Дорогою трапилося чимало «сюрпризів»: несправність службової машини, з’їзд із маршруту та запізнення більш ніж на годину.

«Пацієнтка дуже обурювалася, всю дорогу висловлювала невдоволення, я ледь стримувала сльози. Наприкінці робочого дня сказала директору: «Ну все – я напрацювалася. Більше не хочу!». У відповідь почула: «Заспокойся і поміняй машину – у тебе ще чотири пацієнти». Тож я поїхала далі працювати. Ось таким був мій перший самостійний день, направду – жахливий день».

Через три місяці роботи директор повідомив Світлані, що наступного року вона навчатиметься на водійку «жовтої» швидкої допомоги. Компанія планує закупити машини для критичних медичних перевезень – транспортування важких пацієнтів між лікарнями Чехії та за її межами.

«Коли закінчу навчання на водія швидкої, це вже буде інший рівень кваліфікації. Після отримання сертифіката я зможу працювати в парі з лікарем і виконувати ширший перелік медичних маніпуляцій. Наразі юридично я не маю права цього робити».

Особливості роботи

Світлана працює водійкою «санітки» вже пів року. Залежно від потреби вона виїжджає сама або разом із медсестрою. Якщо у пацієнта погіршиться стан під час перевезення, зобов’язана надати першу медичну допомогу.

За її словами, право на медичні перевезення в Чехії мають пацієнти за призначенням лікаря. Найчастіше це люди після операцій, із переломами, травмами хребта чи таза, маломобільні, а також пацієнти з психічними захворюваннями, яких транспортують у супроводі медичного персоналу.

Під час роботи Світлана відкрила для себе ще одну особливість чеської системи охорони здоров’я – перевезення пацієнтів між медичними закладами.

«Я думала, що після операції людину або виписують додому, або вона весь час перебуває в одній лікарні. Але виявилося, що це не так. Є відділення довготривалого догляду – туди переводять пацієнтів зі складними переломами чи іншими важкими станами, коли додому ще зарано, але й у великій лікарні більше немає потреби залишатися».

Медичні перевезення, пояснює вона, потрібні й після виписки, якщо людина не має власного транспорту або її не можуть забрати рідні. Також такими автомобілями пацієнтів доставляють до санаторіїв, реабілітаційних центрів та інших медичних закладів.

Світлана розповідає, що ще з 2014 року волонтерила у лікарні імені Мечникова в Дніпрі. Більшість часу проводила у травматології, де лікували військових із важкими пораненнями. Саме цей досвід, каже вона, навчив її не губитися поруч із людським болем, а зберігати спокій і зосередженість.

«Я дуже добре пам’ятаю той момент, коли вперше зайшла до лікарні Мечникова. Біля входу стояли військові машини, з яких вивантажували поранених. Коли зайшла всередину, почула звук – «чвак, чвак, чвак». Опустила очі вниз, а вся підлога в крові. Досі не можу забути звук липкої смуги крові на підлозі. Саме тоді, мабуть, і відбулося моє внутрішнє загартування».

«Чоловічих професій не існує»

Запитання про те, чи справді Світлана працює без чоловічої допомоги, їй, каже, доводиться чути майже щодня – від пацієнтів, їхніх родичів і навіть медичних працівників закладів, куди вона привозить людей.

«Постійно. Це трапляється постійно. Навіть у лікарнях. От буквально нещодавно приїжджаю, а мені кажуть: «Ви що, сама? А як ви справляєтеся?» Я зазвичай жартую у відповідь: «А ви тут що, всі чоловіками оточені?» Тоді вони сміються, і ми продовжуємо працювати далі».

Світлана пояснює: відповідно до правил, перекладання пацієнта на ноші здійснює персонал лікарні або закладу, де він перебуває, а водій відповідає за безпечне транспортування.

Саме перекваліфікацію українок у професії, які традиційно вважають чоловічими, Світлана обрала темою своєї магістерської роботи.

«Я досліджую не лише те, як жінки здобувають нову професію, а й те, як процес організовують громадські організації. У Європі рекваліфікація зазвичай виглядає так: людина проходить курс, отримує сертифікат і самостійно шукає роботу. В Україні організації супроводжують жінок набагато довше: знайомлять їх із роботодавцями, допомагають адаптуватися, створюють внутрішню спільноту підтримки».

Світлана переконана, що професії не варто ділити на чоловічі та жіночі. За її словами, повномасштабна війна в Україні лише підтвердила, що жінки можуть успішно працювати там, де раніше переважали чоловіки.

«Професії, які колись були лише чоловічими, зараз є жіночими. Все змінюється. Є дуже мало професій, де чоловіки мають перевагу через фізичну силу. Я за те, щоб жінки мали доступ до всіх професій, якщо цього хочуть. Подивіться на Україну: у нас війна, і тут ти бачиш, як молода дівчина керує танком».

У Чехії нині перебувають понад 393 тисячі воєнних мігрантів з України. За останній місяць до країни прибули 3 675 українських чоловіків, повідомляє видання Novinky.cz із посиланням на речника Міністерства внутрішніх справ Чехії Адама Резлера. Із них 1 676 – чоловіки віком від 18 до 65 років, що становить майже 46%. Загалом, пише видання, у цій віковій категорії в країні перебувають понад 130 тисяч чоловіків.